Майже два тижні в Україні відкрито купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення. Міністерство аграрної політики та продовольства звітує про здійснення земельних транcакцій.

Так, за даними міністерства станом на 12 липня здійснено 532 відповідні угоди. Про що говорить цей показник і чому немає того ажіотажу, який прогнозували деякі експерти та політики, розповів Mind голова ГО «Асоціація землевласників України» Сергій Кулєшов.

1 липня стартував вільний продаж земель сільськогосподарського призначення. Запуск цього ринку став одним із найодіозніших процесів, обговорення якого завжди викликало велику кількість суперечок:

противники говорили, що це старт розпродажу українських територій;
прибічники – що це черговий крок у бік цивілізованого світу, де громадяни мають право розпоряджатися власним майном на свій розсуд.

9 липня Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомляло, що за перші повні вісім робочих днів було укладено 381 угоду з купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення.

Проте в цій новині й до сьогодні міністерство не уточнює, чи стосувалися ці угоди лише паїв (ділянок із цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»), чи це загальна статистика, яка містить угоди і з до того непідмораторною землею (ділянками з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства»).

Але у будь-якому разі такі цифри аж ніяк не можна назвати ажіотажем. У чому ж річ? Де ті черги з охочих скупити українські чорноземи? Відповідей декілька.

Ринок ще несформований
Його формування – це питання тривалістю не в декілька місяців, а в декілька років.

Так, згідно з нашими онлайн-опитуваннями, 85% респондентів хотіли б протягом найближчих років проінвестувати заощадження в сільськогосподарську землю. При цьому майже 47% з них не готові заплатити за гектар дорожче $2000, а 24% взагалі – не дорожче $1000.

Що кажуть власники земель? Тут все досить монолітно: 78,7% взагалі не планують у найближчі роки продавати свою землю, і тільки 17,6% готові ухвалити рішення про продаж, якщо почують ціну не нижчу $3000 за гектар. Отже, існує дисбаланс між покупцями і продавцями.

Процедура продажу надто зарегульована
До нас, як до профільної асоціації, звертається велика кількість землевласників, які потребують супроводу в продажі їхніх паїв, тому з першого дня ми бачимо всі процеси наживо.

Насправді дуже важко знайти нотаріуса, який зараз погодився б засвідчити договір купівлі-продажу паю. За нашими спостереженнями тільки два нотаріуси з 10 готові ризикнути і взятися за цю роботу.

Проблема – у дуже складній процедурі перевірки, яку поклали на нотаріусів. Вони мають перевіряти:

наявність документів на законність походження коштів у покупця;
кількість землі, яка є в покупця;
чи не порушено першочергове право на викуп орендарем;
чи правильно повідомлений орендар про продаж і багато-багато іншого.
Багато з цих речей – це абсолютно не характерна робота для нотаріусів, яка потребує більш вузькопрофільних знань. Саме тому нотаріуси зараз дуже не хочуть братися за цю справу та просять почекати хоча б пів року, щоб надійшло якомога більше додаткових інструкцій і роз'яснень від влади.

Що ж ми маємо?
З одного боку, є достатньо охочих купити землю, а з іншого – немає великої кількості тих, хто згоден продати за  цінами, які пропонують покупці. Результат – немає ніякого ажіотажу, оскільки продавці та покупці ще не дійшли згоди за ціною. У тих рідкісних випадках, де все ж таки цієї згоди досягли, учасники угоди опиняються перед надто забюрократизованою процедурою купівлі-продажу, внаслідок цього частина людей, готових першими пройти цей шлях, відсіюється. Можливо, такою й була мета законотворців?

Отже, ми і далі спостерігаємо за розвитком нового ринку в Україні. Щоб сформуватися, йому потрібен час і якомога більше практики.