В Україні через російську військову агресію виник дефіцит стратегічного продукту – солі.

Державне підприємство “Артемсіль”, розташоване у Бахмутському районі – найбільший виробник солі у Східній Європі, який забезпечував 90% українського ринку . Підприємство змушене було призупинити виробництво через бойові дії, що розгорнулися в безпосередній близькості до підприємства.

Наразі в цьому регіоні практично неможливо відвантажувати продукцію, адже вузлова станція “Сіль” на території міста Соледар регулярно потрапляла під обстріл. Постраждали і наземні корпуси, адміністративна будівля, завдано прямих влучань у копальні – тому персонал був змушений евакуюватися.

В. о. директора ДП “Артемсіль” Віктор Юрін повідомив, що підприємство, згідно із наказом, зупинене на невизначений час.

Запас готової продукції з “Артемсолі” був вивезений ще у квітні, тому на споживчому ринку нині відбувається дедалі помітніший дефіцит кам’яної солі. Наразі в Україні намагаються заміщувати вітчизняну сіль імпортною.

Однак вже зараз гостро постало питання про вітчизняний видобуток солі на підприємствах у інших областях.

Дрогобич і Солотвино – нові соляні центри?

Слід зазначити, що в Україні налічується як мінімум чотири центри виробництва солі. Найбільші розташовані на сході країни, у зоні бойових дій – “Артемсіль” та ТОВ “Слов’янська сіль” у м. Слов’янську. Але родовища солі розвідані також на Харківщині та Сумщині.

Інші – на заході країни. Йдеться насамперед про Дрогобицьку солеварню та Солотвинське родовище на Закарпатті. Якщо у Дрогобичі вже зараз планують збільшити виробництво солі до 55 000 тонн, то ситуація у Солотвині більш складна.

На жаль, після паводків 1995-1996 років, а пізніше 2001 року тут сталося затоплення копалень, що призвело до утворення карстових провалів. В результаті підприємство закрили, як і відому підземну алергологічну лікарню.

Плани порятунку Солотвина та відновлення видобутку солі розроблялися з тих пір практично щороку. Кабмін навіть вніс ДП “Солотвинський солерудник” до переліку таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Утім гроші з бюджету так і не надішли. Хоча з 2013 року солерудник у Солотвині визнаний зоною надзвичайної ситуації державного значення.

Проблема має ще й інший бік, підтоплення шахти може призвести до екологічної катастрофи, що загрожує навіть сусіднім країнам. Адже неконтрольований рух води у шахтах засолює води річки Тиса, яка є найбільшою притокою Дунаю.

Revital I і наноробот для солотвинських печер

Тому були неодноразові спроби залучити європейські грантові кошти для порятунку Солотвина.

Наприклад, у 2020 році на Закарпатті представили результати європейського проєкту ImProDiReT з дослідження ризиків та перспектив солерудника і відомого курорту, повідомляє Укрінформ.

За проєктом передбачалося вивчення проблем у селищі з подальшим окресленням напрямків порятунку та можливого відновлення не лише рекреації та лікарні, а навіть солевидобутку.

Однак до практичних дій у Солотвині так і не дійшло. Усе залишилося тільки на рівні розмов.

Хоча Олександр Поштук, в.о. директора ДП “Виробнича дирекція Солерудникліквідація” зазначив, що держава бачить перспективу щодо видобутку солі в Солотвині.

“Добувати сіль — так, це можливо”, – каже він. – “Є непочаті запаси північної ділянки, їх треба пропрацювати. 9-а шахта має запас солі, що вимірюється у 150 млн тонн. Шахта давала 1 млн тонн на рік, її можна відновити і працювати, це робочі місця, промисловий розвиток регіону та стратегічні запаси солі, яка вважається за якістю найкращою у Європі. Також якщо буде шахта, то там знову може бути відділення алергологічної лікарні. Словом, за нашим баченням це має бути комплекс, що суміщатиме видобуток солі, медицину та рекреацію. Такий сценарій розвитку подій у Солотвині дуже популярний серед місцевого населення. Мене постійно питають колишні шахтарі, коли відновлять видобуток, кажуть, що повернулися би працювати із Чехії та Португалії. А на сьогодні у 9-тисячному селищі для роботи є водоканал зі штатом 15 чоловік, і це все”.

Минулого року розпочався міжнародний проєкт “Revital I” за участі України, Румунії, Словаччини та Угорщини. Мета проєкту – вивчити та оцінити поточний стан солерудника та його околиць, розпочати дослідження та моніторинг щодо змін у підземних та поверхневих водах та зміщення ґрунтів.

У червні 2021 року у затоплені Солотвинські шахти запустили наноробота UX-1 – він мав дослідити затоплені ділянки та шахти, зібрати дані для науковців для подальшого дослідження.

Під проєкт виділено понад 1,2 млн євро, з яких більше 968 тисяч євро – це внесок ЄС.

Очевидно, що нинішня ситуація в Україні має ще більше привернути увагу до Солотвинського солерудника.

Зокрема перший віцепрезидент Торгово-промислової палати України, член Української ради бізнесу Михайло Непран зазначив, що зокрема планується активізувати видобуток солі як у Дрогобичі, так і в Солотвино.

Сіль + туризм

До речі, солерудник здатний стати і чудовим туристичним об’єктом. Наприклад, як в в румунському містечку Турда.

Раніше 100-метрова шахта “Саліна Турда” була занедбаною і забутою, – а тепер повністю переобладнана для туристичних потреб і приносить значний прибуток.

Соляна копальня Турда була наново відкрита в 1992 році вже як туристична принада, а також як підземний оздоровчий центр.

Згодом, за допомогою європейських фондів, відбулися подальші роботи з облаштування соляної копальні.

На цей час тут розташовані лікувальні зали, спа-центр, амфітеатр, спортивні зали, “колесо огляду” з якого можна помилуватися соляними сталактитами. І навіть підземна каплиця, місце для молитви та власне музей видобутку солі.

Адже і ми могли б мати щось подібне у соляних шахтах у Солотвино.

Однак наразі перспектива відновлення підземних лабіринтів та унікальної лікарні на Закарпатті досі залишається примарною. Без допомоги з боку Європейського союзу, цілком очевидно, не впоратися.

Запаси кам’яної солі на Закарпатті оцінюють у 349 млн т.

До речі, солотвинська сіль вважається чи не найчистішою в світі. Адже відсоток чистої солі в ній становить від 90 до 95%, на відміну, приміром, від артемівської, де у продукті присутня значна частка гіпсу.

***

Варто додати також, що за даними Української асоціації бізнесу та торгівлі (UBTA), максимальні обсяги харчової солі, що реалізуються на внутрішньому ринку України складали близько 330 тис. т. При цьому експортні постачання становили близько 35-37% від загального виробництва. Тож важливим у цьому контексті є і відновлення транспортної інфраструктури після відновлення довоєнних обсягів солевидобування.

Джерело @ infopost.media