Війна війною, але інноваційного розвитку ніхто не відміняв. За великим рахунком, інновації — це постійний процес, який не має припинятися.
Звичайно, коли йдеться про інновації за часів війни, можливості для них значно скорочуються, адже все зорієнтовано на перемогу над ворогом. Та життя продовжується. Тим паче інновації — це не тільки пошук чогось надзвичайно нового (як-от винахід електромобіля). Інноваціями може бути використання іноземних технологій для того, щоб самим виробляти певний продукт.
Інновації повинні працювати
Бізнес робив і буде робити інновації — можливо, меншою мірою, зважаючи на поточні умови, але дуже важливо, щоб ці інновації починали працювати в економіці.
З цим дуже складно, адже українська економіка зазнає потужного негативного впливу внаслідок агресії з боку російської федерації, та й «традиційні» бар’єри на шляху інноваційного розвитку нікуди не поділись.
Шляхи отримання інновацій
Всі країни так чи інакше використовують кілька шляхів для отримання інновацій.
Перший. Ми можемо самі створювати якісь інноваційні продукти, але тут можливості будь-якої країни обмежені, адже жодна країна не може винаходити все сама. Адже такі пошукові роботи коштують дуже дорого, і неможливо вкладати гроші в усі напрями науки та техніки.
Другий спосіб — купувати патенти, ліцензії, тобто фактично дозвіл на використання вже кимось винайдених та зареєстрованих інновацій. Це дуже економить час.
Третій спосіб — імпорт капіталу. В Україну приходять компанії, які будують свої заводи, промислові або сервісні об’єкти. Капітал, який вони завозять у вигляді обладнання, сам по собі є інноваційним.
Четвертий — купувати уже готові інноваційні товари і запроваджувати у наш економічний обіг.
Отже, держава має цілий «пакет» можливостей отримання інновацій.
Питання безпеки
Інноваційна діяльність пов'язана з цілою низкою ризиків. Так, приватні інвестори стикаються з політичними ризиками (пов’язаними зі змінами в економічній політиці та регулюванні виробничо-комерційної діяльності), економічними ризиками (кризами в економіці, інфраструктурними проблемами, браком відповідних кадрів тощо). Третя група — ризики, пов’язані з форс-мажорними обставинами (наприклад, природними катаклізмами). Четверта група — це ризики, які пов’язані з безпекою (війна, масові заворушення, високий рівень злочинності).
Якщо наша країна перебуває у стані війни, то остання група ризиків домінує. При цьому війна також породжує цілу низку проблем (ризиків) і зокрема для тих країн, які межують з Україною.
В діловій практиці є багато інструментів, які використовуються для мінімізації різного роду ризиків. Але в Україні сьогодні насамперед все впирається в питання безпеки та логістичні проблеми. Відомий приклад — блокування агресором морських портів України. Якщо хочеш щось вирощувати і вивозити з України, то одразу стикаєшся з логістичними ризиками — чи зможу вивезти товари взагалі та яким способом. І загалом для країни, яка перебуває у стані війни, всі теоретичні ризики набувають абсолютно інших вимірів.
Що може зробити українська держава, аби допомогти інвесторам та бізнесу сьогодні? Виграти війну.
Ігор Бураковський, доктор економічних наук, професор кафедри економічної теорії Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Джерело @ AgroPortal
