У своїй промові з нагоди Дня Конституції президент України Володимир Зеленський слово "справедливість" вжив 25 раз в різних контекстах.

Це свідчить, що суспільний запит на соціальну справедливість гарант Конституції відчуває гостро. Презентована Зеленським "Українська доктрина" містить завдання провести пенсійну реформу. Питання надскладне в умовах війни та демографічної кризи.

"Україна перемоги – це держава, яка реалізувала пенсійну реформу… Лише наявної солідарної пенсійної системи недостатньо", — сказав Зеленський.

Неможливо не погодитися, але виникає питання: невже це не було зрозуміло ще у 2019 році на початку президентської каденції? Війна оголила давні глибокі соціально-економічні вади України, однією з яких є недосконала пенсійна система.

Більше того, зволікання з проведенням пенсійної реформи може створити загрози національній безпеці — фінансова система не витримає навантаження пенсійних та соціальних виплат. В Україні кількість працюючих людей вже зрівнялась із кількістю пенсіонерів, а через війну, яка викликала масову міграцію населення та демографічну кризу, недалеко той час, коли кількість пенсіонерів буде домінуючою.

За даними Мінсоцполітики, на початку 2023 року в Україні було 10,68 млн пенсіонерів. 2,7 млн пенсіонерів продовжують працювати. Більшість з них, 9,89 млн або 93%, отримували пенсію на загальних підставах. Сьогодні середній розмір пенсії в Україні — 4 236 грн (середній розмір виплат, які розраховуються для 93% пенсіонерів).

Разом із тим, в Україні є когорта спецпенсіонерів, в яку також входять колишні судді, середня пенсія яких сьогодні складає понад 96 тис. грн, на виплату яких за час повномасштабного війни було витрачено більше 5 млрд грн. Тема суддівських пенсії — це простір для популізму, адже можна маніпулювати громадською думкою, спекулюючи на соціальній нерівності громадян та масштабній корумпованості судової гілки влади. Тож, щоб не було звинувачень у більшовицькій риториці "всьо отнять і падєліть", зазначу, що судді мають отримувати гідну зарплату та пенсію. Треба будувати країну, де немає бідних, а не країну де відсутні багаті. Але неможливо зберігати статус кво, в якому з одного боку існують спецпенсії для суддів, прокурорів, депутатів та інших "привілейованих" категорій, а з іншого — решта суспільства. Рано чи пізно це може призвести до соціального вибуху.

Пенсійне питання стосується кожного з нас, всього суспільства. Ми повинні усі знайти вихід.

Президенти, міністри, нардепи змінюються, усі розуміють проблему, усі кажуть "треба так, як в усіх цивілізованих країнах" і знову починається чергова хвиля популізму. Одні ратують за повністю недержавні пенсійні фонди, інші – за збереження солідарної пенсійної системи, третій варіант — недержавна накопичувальна пенсійна система + солідарні пенсії. Але чомусь жоден уряд, жоден президент не зробив прориву у запровадженні пенсійної реформи. Напевно тому, що це питання набагато глибше.

Якщо узагальнити думки експертного середовища, то проведення пенсійної реформи зводиться до впровадження системи накопичувальних пенсій, яка буде діяти паралельно солідарній системі.

Цьогорічні "пенсійні протести" у Франції — це наочний доказ того, що універсальної моделі пенсійної системи немає.

Перехід на повністю накопичувальну пенсійну систему і широке впровадження недержавних пенсійних фондів — це не панацея. З огляду на те, що Україна - одна з найбільш корумпованих держав Європи, то формування довіри до недержавних пенсійних фондів займе десятиліття.

В Україні постійно виникають скандали навколо приватних забудовників, які взяли гроші та "кинули" людей, навколо збанкрутілих банків, в яких "зникли" заощадження вкладників. Яка гарантія того, що приватні пенсійні фонди так само не вчинять?

Наведу одну яскраву ілюстрацію ризиків, які містять недержавні пенсійні фонди.

У 2015 році СБУ порушила справу за фактом інвестицій недержавного пенсійного фонду Національного банку України у "сміттєві" (низьколіквідні) цінні папери компаній з ознаками фіктивності. У СБУ повідомили, що так колишні співробітники НПФ розікрали понад 600 млн грн, вкладених співробітниками НБУ як пенсійні внески. Шахраї привласнили гроші 10 тисяч співробітників Національного банку України.

У 2016 році співробітники Служби безпеки затримали колишнього директора корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку Олега Макаренка, якого підозрювали у розтраті понад 600 млн грн протягом 2013 – 2014 років.

У 2017 році цей екс-директор звернувся до сумнозвісного Печерського районного суду Києва з позовом щодо відновлення його на посаді. Почав давати інтерв'ю, що нібито він не винен, а на нього чинився тиск з боку тодішньої голови НБУ Валерії Гонтаревої. Потім скандал вщух. Уже у 2018 році медіа не згадували про долю керманича недержавного пенсійного фонду НБУ. Проте скандал вплинув на репутацію недержавних пенсійних фондів.

"Якщо в НБУ крадуть з пенсійних фондів, то де не будуть красти?" — таке питання можуть поставити собі українці перед тим, як віддати зароблені гроші у недержавний пенсійний фонд.

Невирішеним залишається питання, на чому недержавні пенсійні фонди (НПФ) будуть гарантовано заробляти. На цінних паперах? В Україні немає фондового ринку. Далеко не усі українські компанії виходили на IPO до повномасштабної війни. Сьогодні й поготів.

Сьогодні українські банки заробляють на державних цінних паперах (ОВДП) та майже не кредитують реальний сектор економіки, хоча мають велику ліквідність. І ця тенденція спостерігалася ще до повномасштабного вторгнення. Хоча саме надання кредитів бізнесу та населенню і є тією основною фінансовою послугою, на якій повинні заробляти банки.

Гроші, які накопичують НПФ, треба вкладати в економіку, але необхідно захистити ці інвестиції від ризикових активів. Головне завдання Уряду — створити умови для таких інвестицій, а не віддати усе в "руки ринку".

Деякі економісти кілька років тому висловлювали слушну та раціональну думку прив'язати пенсійну реформу до земельної — надати переважне право вкладатися в землю (у різних спосіб) НПФ та отримувати гарантований прибуток. Але вона, на жаль, не знайшла прихильників серед урядовці та нардепів монобільшості.

Післявоєнна Україна потребуватиме довгострокового відновлення зруйнованої інфраструктури. Обсяг необхідного фінансування сягатиме сотень мільярдів доларів. Тож у модель відновлення країни можна вписати і діяльність недержавних пенсійних фондів — українці охоче вкладали би кошти в накопичувальну пенсійну систему, розуміючи, що ці кошти йдуть на відновлення економіки держави.

Формула проста. НПФ отримує гроші від вкладників і направляє їх в купівлю цінних паперів українських компаній. Компанії отримують кошти та розширюють виробництво: будують, вирощують, продають, експортують отримують прибуток. Ліквідність цінних паперів підвищується. Дивіденди зростають. НПФ заробляє та примножує капітал для майбутніх пенсійних виплат.

Тільки головне в цій формулі — довіра та гарантії. Без державних гарантій ця схема не працюватиме. Бо реальний (а не фіктивний) НПФ — це інвестор, який не буде здійснювати ризикові інвестиції.

Безумовно, НПФ потрібні. Але відмовитися від солідарної пенсійної системи наразі неможливо. На це жоден уряд та президент не піде. Адже лише солідарна система гарантує українцям хоча б якусь пенсію.

Пенсійна реформа — одна з найдовших за термінами та найскладніших за реалізацією. Часу вже немає — її треба зрушити з місця. Впровадження пенсійної реформи, а саме ефективного механізму накопичувальних пенсій разом зі збереженням в певному вигляді солідарної системи, гальмує лише некомпетентність та нерішучість урядовців та популізм політиків.

Джерело @ Думка