Угода про зону вільної торгівлі, яку підписано з країнами ЄС у 2016 році, відкрила нові можливості для українських аграрних компаній.

 І деякі виробники вже скористалися ними на повну – згідно зі звітом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, у серпні цього року маємо повністю використані тарифні квоти на кукурудзу, мед, виноградний та яблучний соки, цукор, оброблені томати, крохмаль, м’які сорти пшениці, пшеничне борошно, ячмінне борошно й крупу, вершкове масло та молочні пасти.

Звучить круто, але наразі лише 128 підприємств мають право на торговельні преференції для експорту в країни ЄС – а як бути з рештою 40 тисячами агро- та продовольчих бізнесів? До того ж, крім очевидного браку квот, на шляху до звабливого європейського ринку перед нашими аграріями стоять і менш очевидні ускладнення. Ще й подекуди більш клопіткі.

1. Кредити – фермам, інвестиції – холдингам!

Непрозорість ведення бізнесу та корупція відлякують іноземних інвесторів – і це відчутно пригальмовує розвиток великих аграрних компаній. Що стосується невеликих фермерських підприємств, то найбільший їх головний біль – це висока вартість кредитних коштів. Малі та середні українські аграрії просто не можуть собі дозволити переоснащення на рівні техніки і технологій, а це прямо знижує їх ефективність. Отже, маємо ситуацію, коли частка фермерів у структурі аграрних компаній становить більш як 70%, а їх вклад у виробництво – це лише 6–8%. Для порівняння: в Німеччині фермерські господарства забезпечують 50% усієї сільськогосподарської продукції.

2. Європейська Галя балувана

Поки що далеко не всі наші підприємства готові експортувати товар належної якості – вимоги країн ЄС значно жорсткіші, і товар, що успішно пройшов перевірку у нас, можуть забракувати в європейських хабах. Трапляються випадки скарг від іноземних покупців щодо наявності шкідників у зерні чи слідів антибіотиків у молочній продукції. Крім якості, товар має відповідати нормам маркування, пакування, екологічним вимогам тощо.

3. Дорогу аграріям!

В українських аграріїв на логістику врожаїв до порту йде майже 30% усіх виробничих витрат, коли у країнах ЄС цей показник не перевищує 12%, а у США – 9%. Одна з основних причин – корупція у системі залізничних перевезень. Чудовою альтернативою могли б стати дешеві річкові перевезення, але відповідний водний транспорт переживає погані часи. Залишається державна залізниця, яка до того ж неспроможна гнучко підлаштовуватися під потреби аграріїв, особливо в «гарячий» період збирання врожаю. Великі холдинги на кшталт «Кусто Агро», LNZ Group, «Астарти» вже інвестують у власні парки вагонів, решта ж підприємств змушені використовувати більш дорогий автомобільний транспорт.

4. Немає папірця – немає експорту

Це те, що насправді дуже здорожчує вартість експортних операцій, а отже, і кінцевої продукції. Згідно з дослідженням Міністерства економічного розвитку і торгівлі «Як реалізувати експортний потенціал України за умов глобалізації», сьогодні для оформлення товару на експорт потрібно 11 документів – а це 667 доларів та 127 робочих годин. І половина цього часу витрачається саме на підготовку документів.

5. Поворот не туди

Ще одна проблема українських аграріїв – це непоборне бажання швидких грошей. З цієї причини в нас є перспективні, але недорозвинуті галузі – наприклад, ягідництво і садівництво, які потребують тривалої окупності вкладів: від 3 до 5 років (пруф). Також у сільськогосподарському секторі продовжує переважати вирощування зернових і технічних культур, коли можна було б змістити фокус на виробництво товарів з більш високою доданою вартістю.

Борітесь і поборете

І все ж є чим пишатися. З червня 2018 року по травень 2019-го, Україна, попри все, зміцнила свої позиції як агроекспортер у країни ЄС. Обсяги експорту агропродукції сягнули 6,5 млрд євро – і це «бронза», в абсолютних цифрах нас випереджають лише США (12,96 млрд євро) та Бразилія (11,7 млрд євро). Проте саме за обсягами зростання експорту до країн Євросоюзу (173 млн євро) українці за останній рік побороли всіх конкурентів.

Але чим ми за це платимо? Згідно з даними FAOSTAT, середня врожайність зернових культур у нас майже в два рази нижча, ніж в аграрних підприємствах США і країн Західної Європи. Отже, викликає занепокоєння (та ще й яке) те, що нинішні успіхи чималою мірою досягнуті за рахунок екстенсивного виробництва. І ми вже стикаємося з наслідками: сьогодні майже 40% орних земель в Україні є виснаженими або підлягають рекультивації. На додачу до цього, 57,5% ґрунтів схильні до ерозії. У перспективі це серйозно загрожує нашим успіхам на міжнародній аграрній ниві і точно компрометує екстенсивний підхід до ведення агробізнесу.

О дивний новий світ / Сіяти по-новому / Світ уже не буде колишнім

Українські аграрні компанії за останні десять років оговталися від радянської коми. Йдеться не стільки про матеріально-технічну базу, хоча і про це також, скільки про світогляд і практику ведення бізнесу. І це вселяє надію, адже, за дослідженням CapGemini та MIT Sloan «The Digital Advantage: how digital leaders outperform their peers in every industry», ті, хто першими наважуються впроваджувати нові технології, збільшують прибуток на 9%, а рентабельність – на 26%.

Згідно з дослідженням Всесвітнього економічного форуму та МакКінсі, аналітика Big Data допоможе збільшити виробництво агропродукції на 150 млн тонн, а фермери збагатяться на 70 млрд дол. Моніторинг стану продукції збереже від псування 20 млн тонн їжі. Використання системи блокчейн може зменшити втрати продукції на 30 млн тонн, а стеження за ланцюжками поставок за допомогою IoT – ще на 35 млн тонн. Точне сільське господарство здатне збільшити виробництво на 300 млн тонн, при цьому зменшуючи витрати на 100 млрд дол.

В Україні активно розвивається концепція точного землеробства і М2М-рішень. І вітчизняним стартапам уже є що запропонувати – супутниковий аналіз полів Fieldlook, твердоміри для ґрунту SkokAgro, дрони для внесення добрив Kray Technologies, системи комплексних рішень SmartFarming. І це досить іронічно, адже основні користувачі згаданих технологій – аграрії з Європи, Середньої Азії та навіть Африки. Хто завгодно, лише не наші вітчизняні компанії.

“Наші аграрні компанії цінують технології, але у вузькому їх розумінні. Вони з радістю інвестують у новий трактор, систему GPS-спостереження чи устаткування для зрошення. Проте цього все ще недостатньо для досягнення такого самого EBITDA з 1 га як у європейських агрокомпаніях. Щоб не тільки грати в довгу, але й вигравати, аграріям мало переоснащувати виробництво –необхідно використовувати цифрові рішення та будувати «розумне» підприємство.”,- Олександр Мельников, віцепрезидент itelligence в Україні.

Технологічні рішення для такого цифрового стрибку є добре відомими і на українському ринку. Так, «Дельта Вілмар», «Чумак», МХП, Svitoch, IPG запроваджують для цифровізації бізнес-процесів ERP-рішення SAP. І це більш ніж підйомні інвестиції навіть для менших за розмірами та обсягами підприємств.

Так, цифрова платформа SAP S/4HANA у вигляді може бути впроваджена за 3–6 місяців, а за вартістю вона порівнянна з 10 вагонами зерна.

Новатор отримає все

Цифрові технології дозволяють подолати ключові виклики, які стоять перед нашими аграріями на шляху до Заходу.

Прозорість походження завдяки ланцюжкам поставок 4.0. Будь-який товар можна відстежити з поля чи навіть насінини до полиці рітейлера – як він вирощувався, чим здобрювався, як перевозився та за яких умов зберігався. Дані на сто відсотків є достовірними, адже автоматично збираються з пристроїв. Таке простежування – це квиток на найбажаніші ринки збуту, де споживач уже сьогодні хоче знати, що він споживає, а держава його в цьому підтримує і створює більш жорсткі умови для сертифікації продуктів.

Збільшення врожайності завдяки прогнозній аналітиці та великим даним. Аналіз, а не тільки збирання всієї інформації про земельну ділянку (або стадо, якщо йдеться про тваринництво) у зрізі кількох років дозволяє усвідомлено планувати і сезонні бюджети, і заходи для підвищення врожайності. І ці рішення будуватимуться на даних, а не на інтуїції певних агрономів чи технологів.

Більша привабливість для інвесторів за рахунок автоматизованих бізнес-процесів. Прозорість – це не тільки про легітимність чи лояльність споживача, а й про більші шанси щодо залучення кредитних коштів чи інвестицій. Класичний фінансовий аудит зазвичай займає кілька місяців, тоді як із цифровою ERP-системою цей час скорочується до хвилин. До того ж традиційні слабкі місця нашого агробізнесу – ведення всіх бізнес-процесів у різних інформаційних середовищах і недостовірність даних – теж можна виправити завдяки цифровізації. Для наших компаній це питання є вкрай актуальним: на агросектор припадає лише 7% кредитного портфеля банківської системи, хоча в усьому світі кредити – це одне з найважливіших джерел фінансування аграрних підприємств.

Діджиталізація може дати нашим агропідприємствам ще багато конкурентних переваг. Проте найважливіше – це інструменти для підвищення прибутковості в межах поточного обсягу виробництва. Це чи не єдина можливість в умовах сучасного цифрового світу інтенсифікувати український агросектор, аби отримувати більше і витрачати менше та нарешті перестати робити ставку на екстенсивний спосіб господарювання.

Джерело @ agronews.ua