Лобіювання інтересів експортерів сировини викликає серйозне занепокоєння

Про те, чому економісти очікують світову кризу, яка причина слабкості економіки України під час економічних катаклізмів, як за допомогою резервних фондів від експорту сировини можна виправити системну проблему, в інтерв’ю сайту НАРОДНА ПРАВДА розповів економіст Олексій Кущ.

Чому багато економістів говорять про чергову економічну кризу, яка має сколихнути світову економіку, хоча ніхто й не знає, коли саме це відбудеться?

– В економіці існує теорія економічних циклів. Циклічний принцип розвитку економіки ще ніхто не відміняв, хоча деякі економісти, які вивчають це питання, вважають, що за допомогою сучасної монетарної теорії можна подолати циклічний характер. Але ми будемо відштовхуватись від того, що циклічний характер розвитку економіки зберігається.

Які основні цикли існують в науці?  

– Є три основні типи циклів. Перші: короткі цикли Кітчина, пов’язані з динамікою виробничих запасів. Це 2-4 роки. Другі: середні цикли Жюгляра. Вони пов’язані з інвестиційною динамікою. Це 7-10 років. Треті: довгі цикли Кондратьєва, які більші 10 років. Тобто, є довгі цикли, всередині яких є внутрішні цикли. Самі цикли пов’язані ще з технологічними укладами та етапами промислової революції. Зараз ми знаходимся в Четвертій промисловій революції і переході до 6 технологічного устрою.

А яке їх значення? 

– Економіка завжди формується на основі існуючих технологій. Зміни в технологіях призводять до зміни глобальних торгово-економічних ланцюжків. Наприклад, збільшення обсягів добування нафти привело до зростання компаній, дотичних до нафтовидобутку. Комп’ютерна революція спричинила зростання підприємств, пов’язаних з цифровою економікою. Новий технологічний уклад, як вважається, розвиватиметься на стику різних напрямків: біо-, інформаційних, нано- і когнітивних технологій.

Де ми знаходимось зараз, якщо відштовхуватись від циклічності?

– Ми стоїмо перед завершенням супердовгого циклу, який розпочався після глобальної кризи 2008 року. Як показує практика, ділові цикли активності продовжується приблизно 10 років: з початку 1990-х до 00-х, який закінчився кризою доткомів, потім з 00-х до глобальної фінансової кризи 2008 року. З 2009 і дотепер продовжується новий цикл. Влітку цього року йому буде вже 11 років. Це один з найбільших довгих циклів ділової активності. У зв’язку з природою циклічності всі очікують, що обрив цього циклу розпочнеться ось-ось. Про це сигналізує і рекордне зростання капіталізації фондових ринків, вони зросли на рекордну величину. Про це сигналізує роздування фінансової бульбашки. Скажімо, за оцінками Світового банку, глобальні борги складають сьогодні 220% від світового ВВП. Звісна річ, експерти можуть прогнозувати кризу, але ніхто не може назвати її точну дату, бо вона розпочинається по “ефекту метелика”.  Зараз ніхто не передбачить точку переходу від одного циклу до іншого, а перехід відбувається через кризу.

Чи може не бути кризи? 

– Сьогодні є новий формат, який активно вивчають. Я називаю це “ефектом розмитого контуру”. Він говорить про те, що за допомогою додаткової емісії, а світові центробанки з 2008 року випустили додатково 16 трлн доларів в еквіваленті, за допомогою зниження відсоткових ставок до нульового рівня, за допомогою політики  монетарного розширення можна зробити “розмитий контур” на переході між циклами.

Що це означає? 

– Це означає, що замість рецесії, падіння ВВП побачимо “вічну” стагнацію, яка може продовжитись два-три-чотири роки, характеризуватиметься низькими темпами економічного зростання,  повільним зростанням доходів населення, сповільненням інфляційних процесів аж до дефляції. Якщо такий формат буде, то статистично ми кризу й не побачимо.

Як Україна переживала кризи, як ми виглядаємо на фоні інших країн?

– Ми виглядаємо ледве не найгірше. Чому? Річ в тім, що в інших країнах остання криза була фактично кризою попиту. У них є досить активний монетарний інструментарій для боротьби з кризою попиту – закачування ліквідності в економіку. Україна тут стоїть окремо. Ми класична сировинна маленька економіка, яка залежить від попиту на нашу сировину на світових ринках. Відповідно, якщо світова економіка стискається, попит на сировину падає. Тому для нас це не криза попиту, а криза пропозиції. А це лікується важче. До початку 2000-х десь 70 % країн виробляли сировину і напівфабрикати, а близько 30% – випускали продукцію з високим рівнем додаткової вартості. Відтоді багато країн збільшили рівень додаткової вартості в своїй економіці, станом на 2008 рік ця пропорція між країнами вже змінилась на користь тих, хто спеціалізуються на виробництво продуктів з високою доданою вартістю.

Чому це важливо? 

– Тому що країни з сировинною економікою переживають кризу найбільш болюче. На сировину та напівфабрикати ціни падають на 30%, а на товари з великою доданою вартістю – на 10%. Відповідно, глибина впливу кризи на ВВП різних країн різна. Відтоді все стало тільки гірше. У нас уже 40% в структурі експорту займає проста аграрна продукція, чиста сировина. У нас відбувається деіндустріалізація економіки. Наша залежність від світових сировинних цін стала ще глибшою.

Є консенсус про те, що Україні треба виробляти більше товарів з більшою доданою вартістю. Але як це зробити на практиці, яким чином конкурувати в світі нашому машинобудуванню, енергетичному машинобудуванню, автопрому? Вони виглядають дуже проблематично на фоні секторів інших країн? Як маленькій економці стимулювати їхній розвиток? 

 – По-перше, це не зовсім так. Це певні стереотипи, які нам нав’язуються. По-друге, стимулювати за допомогою фіскальних механізмів. Я вже не раз про це писав, нам потрібно міняти фіскальну парадигму. Як працює наша фіскальна система? У нас практично немає експортних мит на сировину, в 2019 році в бюджеті експортні мита на сировину принесли  бюджету 500 млн гривень. Це дуже мало. Водночас Україна повертає експортерам  ПДВ. Загальна сума повернення ПДВ – 130-140 млрд грн. Десь 80% з цієї суми йде на повернення ПДВ експортерам сировини. Так ми дотуємо експорт власної сировини. Основний наповнювач бюджету  – імпортний ПДВ, фактично це обкладання податками свого населення. Себто, це токсична фіскальна модель, яка погіршує проблему.

Як вирішують інші країну цю сировинну проблему? 

– Вони створюють систему національних резервних фондів, котрі наповнюють за рахунок експортних мит. Повернення ПДВ відбувається тільки для експорту товарів з високою доданою вартістю. Резервні фонди, які формувались за рахунок експорту сировини, направляються на внутрішні інвестиції: доступні кредити, субсидії та інші інструменти допомоги. Тобто, інвестувались в економіку для створення переробних потужностей. Сировинна економіка створювала подушку безпеки, яка допомагала боротись з сировинною економікою. Така ось логіка. З бізнесом був такий діалог. Ми поступово вводимо мито на сировину. Робитимемо ми це поступово, протягом декількох років. З іншого боку, держава дає вам пільгові кредити, щоб ви створювали переробні потужності. Ви сьогодні експортуєте зерно, ми хочемо, щоб ви робили борошно чи готові товари з більшою доданою вартістю. Початки такої політики в Україні були.

Наприклад?  

– Колись Україна ввела експортні мита на експорт соняшникового насіння. В результаті ми отримали зростання кількості олійно-екстракційних заводів, які зараз виробляють олію. Були крупним експортером соняшника, стали крупним експортером олії. Кілька років тому внесли так звані соєві та рапсові правки, які ту ж логіку соняшника повторювали для сої та рапсу. Суть правок в тому, що держава перестає повертати ПДВ експортерам сої і рапсу з 2020 року. Для того, щоб соя і рапс перероблялись на шрот і олії. Що ми бачимо зараз? Ми бачимо лобіювання експортерів сировини, які на зустрічі з Володимиром Зеленським фактично переконали його, що ці соєві та рапсові правки  треба відміняти, тобто відміняти перехід цього сектору на більш складний рівень.

Джерело @ narodna-pravda.ua