Перший форум ідей та рішень для розвитку Закарпатської області «Re:Open Zakarpattia», який з великим успіхом пройшов нещодавно у регіоні, визначив одну з ключових тем під назвою: «Як повторити інвестиційне диво на початку 2000-х на Закарпатті або створити нове?». 

Лейтмотивом дискусії стала думка про те, що без прориву, без інвестиційного дива, без стрімкого інвестиційного стрибка, Україна приречена на стале відставання від країн першого та, навіть, другого світу. Експертний дискурс дав можливість відповісти на кілька питань. 

Чи дійсно період з 2001 по 2004 роки був періодом ІНВЕСТИЦІЙНОГО ДИВА? 

Чи можна повторити інвестиційний феномен регіону? 

Чи все ж таки треба створювати нове інвестиційне диво, яке з часом трансформується в економічне диво?  

Зроблю спробу відповісти на ці питання.     

Чи було інвестиційне диво на Закарпатті  на початку нульових? Тільки цифри і факти. За  цей період: 

• створено 19 тисяч робочих місць; 
• збудовано 8 надсучасних заводів («greenfield»); 
• реконструйовано більше 30-ти  заводів («brownfield»); 
• залучено близько $200 млн. прямих іноземних інвестицій;
• на економічній карті Закарпаття з’явилися всесвітньо відомі ТНК та бренди продукції: VW, Audi, Seat, Jabil, Jazaki, Flextroniсs, Fisher, Genterm, Ikea та інші; 
• зовнішньоторговельний оборот збільшився з 220 млн. доларів до 1,3 млрд. дол. США.  

Чи підтверджують ці показники тезу про те, що це було інвестиційним дивом? Все пізнається у порівняні.  Якщо проаналізувати, які втрати понесло Закарпаття внаслідок недолугої політики влади, коли практично були ліквідовані всі преференційні норми законів України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» та «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття», то можна стверджувати, що інвестиційного дива не відбулось. Скоріше, це був розбіг, а перед стрибком у диво влада поставила шлагбаум, не дозволивши створити інвестиційного прориву у регіоні. 

Судіть самі. Закарпаття внаслідок управлінських рішень центральної влади втратило понад 1,2 млрд. прямих іноземних інвестицій та понад 30 000 робочих місць.

На Закарпатті так і не розмістили свої виробництва десятки всесвітньовідомих компаній, з якими велися перемовини.

Я вже не кажу про те, що було втрачено масштабний проект концерну Volkswagen Group, з яким велися активні перемовини про розміщення повномасштабного виробництва автомобілів на Закарпатті. Проаналізувавши непередбачуваність рішень української влади, інвестиційний проект було розміщено в Росії в місті Калуга. На сьогодні у рамках цього проекту інвестовано понад 1,7 млрд дол. США прямих іноземних інвестицій, зайнято у виробництві понад 6000 осіб, випускається понад 250 тисяч автомобілів в рік.  Цей проект теж міг бути на Закарпатті!

Історія не знає умовного способу, але якби всі ці напрацювання були реалізовані, то  це, безумовно, стало б справжнім інвестиційним дивом.   

Спробую відповісти і на інше питання: чи можна повторити інвестиційний феномен Закарпаття початку 2000-х? Проаналізуємо, чи можуть переваги того періоду бути актуальними й сьогодні.   

Перевага перша – два інвестиційно-стимулюючі закони України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності  у Закарпатській області» та «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття». Сьогодні, в умовах глобальної конкуренції за інвестора в усьому світі, такі закони в якості панацеї виступити вже не зможуть, потрібні додаткові інструменти для «приваблення» інвестицій.

Друга перевага – кваліфікована дешева робоча сила. Ця перевага втрачена. Сьогодні робоча сила або мігрує, або емігрувала, і як результат більше ніколи дешевою не буде.  Потрібна гідна заробітна плата.  

Третя перевага – наддешеві енергоресурси. Діючі тарифи в Україні майже вирівнялися з тарифами на енергоресурси Східної Європи.  

Четверта перевага – команда фахівців обласної державної адміністрації.  Спадкоємність втрачена.

Але найголовніше – змінилися світові інвестиційні тренди. Економічна політика високорозвинутих держав націлена на створення робочого місця у своїй країні. Тобто якщо раніше лідери економічних перетворень зосереджували в межах країни розробку інновацій та технологій,  а масове виробництво товарів переносилось в країни другого та третього світу, то зараз спостерігається тенденція до повернення виробництв на територію своєї країни. 

Тому у світі, який змінюється, і Україні необхідно змінювати свої підходи і впроваджувати власні рецепти економічного успіху. 

Перш за все ми повинні відповісти на виклики часу: інвестиції нам потрібні чи ні?

Якщо ми визначаємо, що у стратегічному розвитку України, інвестиції мають важливу роль, нам треба створити конкурентоспроможний принцип у боротьбі за інвестора.

Суть: створити умови, за яких виробляти продукцію в Україні буде дешевше, ніж в країні інвестора (скажімо, на  25%).

Реалізувати такий принцип не так легко, як здається на перший погляд. Необхідно розробити чіткі, зрозумілі інструменти для забезпечення цього принципу. З моєї точки зору, найкращими інструментами можуть бути не тільки СЕЗ та ТПР, які діяли в Закарпатській області, але й наповнені стимулами індустріальні парки. Гармонійно вписується в цей перелік і інструмент залучення інвесторів через так звані «інвестиційні няні». 

При підготовці законопроектів,  владі необхідно зрозуміти, що це мають бути закони прямої дії, які повинні притягувати інвестора своїми преференційними стимулами, забезпечувати державні гарантії щодо незмінності, не погіршення умов  ведення бізнесу, а також захист інтересів інвесторів за англійським правом.  

Допоки центральна влада не зрозуміє, що без інвестицій держава розвиватися не зможе, а ведення бізнесу в Україні повинно бути зручним, економічно вигідним та зрозумілим, до тих пір,  розраховувати на інвестиційне диво не варто. 

У разі, якщо буде політична воля і всі ці інструменти ми зуміємо привести в динамічний рух, можемо на це сподіватися. 

Є ще один шлях до інвестиційного прориву: Закарпатська область – вільна економічна зона. Сміливо, але сьогодні, як ніколи реально. Про такий пілот вже говорять на найвищому державному рівні. Якщо проект буде успішно реалізовано у регіоні, його можна без сумніву поширити на всі регіони України.

Сподіваюсь, що вже за рік на  форумі «Re:Open Zakarpattia» будемо говорити про перші результати дії законів, які втілюватимуть найпрогресивніші  стимулюючі норми для залучення інвестицій у регіон.   

Володимир Панов, голова Федерації роботодавців Закарпаття, член наглядової ради «Єврокар»

За матеріалами Varosh