У надскладний для країни час мільйони українців вимушено залишили домівки. Багато з них опинилися за кордоном, де знайшли собі не лише прихисток, а й роботу.

Відтік величезної армії працівників з України створює загрози, з якими може зіткнутися вітчизняна економіка після закінчення війни, коли особливо потребуватиме кваліфікованих кадрів. Тим часом очевидна потреба пришвидшеного розвитку економіки. Саме такий сценарій забезпечить нашій країні гідне існування в європейському співтоваристві.

Як іти цим шляхом, як повертати українців додому та створювати для них робочі місця? Думками ділиться топменеджер із багатим досвідом очільник Федерації роботодавців Закарпаття Володимир Панов.

В умовах форс-мажору

Думаючи про завтрашній день нашої економіки та повернення наших громадян, треба розібратися в деталях, чому вони виїжджають. Адже виїжджали і до війни. Це, як правило, були люди підприємливі, які шукали кращих умов для життя. Їх можна зрозуміти.

Одна частина їхала для того, щоб повернутися і вкласти гроші в економіку. Інша — всі ті, які залишалися там на постійно і не мали наміру повернутися. Це властиво космополітичним людям, які не відчувають глибокої прив’язаності до коренів, землі батьків.

Але в ці часи всі, зокрема роботодавці, перебувають в умовах форс-мажору — Україна у стані війни. Люди виїжджають не через пошуки кращого життя, а через неможливість залишатися за місцем свого проживання. Ця ситуація значно складніша і цілком нова для нас. Ми не звикли працювати в такому режимі, лише вчимося. Тому треба ретельно з’ясувати, що робити, аби біженці від війни поверталися з-за кордону.

Звісно, багатьох не треба буде ні в чому переконувати, і щойно скінчаться бойові дії, вони повернуться в домівки. Бо там своє, рідне. Але зі зрозумілих причин багато хто захоче залишитися в Європі, де і умови кращі, і гроші більші.

Чи варто з цим змиритися? Аж ніяк! Маємо право і мусимо робити все для повернення українців. Вони виросли тут, в їхнє навчання, професійне становлення держава вклала чималі гроші. Люди — найбільший наш капітал, основне багатство держави. Щоб не втратити цей капітал, ми й повинні створювати конкурентні умови.

Можемо конкурувати із Заходом

Кожна людина, приймаючи рішення, де їй жити, звертає увагу на умови: безпечне житло, спортзал, чудове кафе, басейн, закутини всі прибрані і в них не сміття, а квіти. Людина впевнена, що в її автомобілі не розіб’ють скло, коли вона спить чи відпочиває. У такому середовищі добре жити і хочеться залишатися.

Логіка підказує, що нам в Україні потрібно думати над створенням таких умов, за яких ми б не програвали Заходові ні в чому. Ми такі акуратні, що в нас також немає неприбраних закутин. І у них не сміття, а квіти або мистецькі твори. Маємо достатньо спортивних залів і басейнів, клубів за інтересами, де є можливості фізично й духовно розвиватися, маємо змогу навчати дітей у сучасній школі, повноцінно відпочивати і, головне, мати ту роботу, яка дає змогу користуватися всіма цими благами.

Саме такою не у фантазіях, а в реаліях має бути візія нашої держави, і не лише у столиці чи великих містах, а й у містечках, селах. Якщо ми це зробимо, то, переконаний на сто відсотків, не матимемо жодних проблем із поверненням українців. Тож, борючись за людський потенціал, у цьому плані обов’язково мусимо конкурувати із Заходом. Понад те, якщо найкращі західні спеціалісти теж приїдуть до нас, то не матимемо нічого проти.

За прикладом сусідів, але краще

Основний наш капітал — працелюбні й талановиті люди. На них базується той прорив в економіці, на який сподіваємося і якого гідні українці. Як досягати таких цілей? Чогось нового не скажу, крім того, що влада зобов’язана створювати умови, за яких вітчизняна економіка буде конкурентоспроможною. Тобто коли в Україні можна буде виробляти товар і продавати його на вигідніших умовах, ніж на колективному Заході.

Далеко не треба ходити, а найперше глибоко проаналізувати, як успіхів добивалися, скажімо, Німеччина і Франція. І ще більш показовий живий досвід сусідніх Словаччини, Чехії, Польщі, Угорщини — країн, які перебували у схожих із нашими умовах. Яке середовище, яка система координат дозволила їм вийти на сьогоднішній рівень економіки. Секрети успіхів цих країн ми повинні перенести в Україну, забезпечивши ще вигідніші умови для бізнесу. Не копіювати, а, взявши за основу їхню систему законів в економічній галузі та досвід їхнього практичного втілення, повинні пристосувати до умов українських. Удосконаливши, зробити ще кращими.

У багатьох моїх статтях, публічних виступах довелося розповідати про точки зростання, спеціальні режими інвестиційної діяльності, індустріальні парки тощо. Вони здатні стати тими острівцями, які з часом можуть об’єднатися, утворивши цілий материк економіки. Це інструменти, за допомогою яких можна підняти економіку на високий щабель.

Але я, здається, знайшов формулу, яка говорить сама за себе. Україна повинна вийти на такий рівень, за якого на 25% у нас вигідніше буде виробляти товари, ніж, скажімо, в Угорщині або Словаччині. За таких умов інвестор, який має намір вкласти гроші, буде готовий обрати Україну.

Коли йдеться про інвестиційну привабливість будь-якої країни, то часто згадують про суди, що працюють, та англійське право. А ще про корупцію, бюрократію, податкову систему, яка сковує і не дає змоги вільно працювати. Це все  гальмівні колодки, які заважають нам стати кращими.

Якщо домінуватиме економіка, якщо наріжним питанням буде її стимулювання і забезпечуватимуться ті 25%, можемо добитися амбітних цілей. Інвестор широко зайде в Україну.

Дешева робоча сила — не наш шлях!

Із лексикону українців і влади хочеться раз і назавжди вилучити словосполучення «дешева робоча сила». Як таке, що не може перебувати в основі інвестиційної привабливості нашої економіки. Ми не батраки, не раби, і не тупіші, ніж на Заході. Це не має бути нашою перевагою. Українці мають отримувати гідну заробітну плату.

Розмірковуючи, якою має бути наша українська візія, скажу, що для споживання всіх створених благ українці повинні мати достатньо коштів. Слід знайти баланс, щоб і гроші для бюджету були, і щоб забезпечувати економічний розвиток. Відповідні розрахунки повинні робити науковці — аналітики, економісти спільно з менеджерами. До досягнення мети, за якої в нас на чверть дешевше можна буде виробляти товар, ніж за кордоном, влада має спертися на найкращі економічні уми.

Слід здійснити глибокий аналіз усіх законів, стратегій розвитку, методів господарювання, можливостей наповнення бюджету тощо. Припускаймо, що бюджетні надходження будуть невеликими, навіть мінімальними, але ми піднімемо країну за рахунок обігу коштів, які наш споживач вкладатиме у власну економіку. Він буде і покупцем, й інвестором водночас.

Вважаю, що домінантний чинник економіки — створення робочих місць. Високий життєвий рівень населення, яке працює, дає змогу отримувати грошові вливання в економіку, забезпечувати від нього інвестиційні кошти. Це цілком реальний шлях.

Згадуючи минулі успіхи

Багатьом відомі успіхи, досягнуті в період існування спеціальної економічної зони (СЕЗ) «Закарпаття», а також територій пріоритетного розвитку в області, що існували впродовж 2001—2004 років. Тоді на Закарпатті було створено 90 високоякісних підприємств з іноземним капіталом. За кілька років у чистому полі зведено вісім суперсучасних заводів, понад 35 заводів реанімували і довели до конкурентного рівня. Держава тоді відкрила вікно можливостей, і менеджери ним скористалися.

Якщо зараз аналізувати історію тих досягнень, то ми повинні розуміти, що повторити їх не вдасться: змінилися час і умови, користуватися тодішніми інструментами нині неможливо. Але ті успіхи дають нам право говорити: коли держава створює умови, то бажаного можна досягти.

На підставі цього можна стверджувати, що якщо Україна відкриє вікно можливостей для всього вітчизняного бізнесу, то він ними стовідсотково скористається. І це буде велике благо для країни, великий поступ у розвитку економіки. Це стане ключовою умовою для нашого прориву, отже і для повернення наших людей з-за кордону. Не лише тих, котрі виїхали під час війни, а й трудових мігрантів, які полишили країну в пошуках роботи в попередні роки.

І про тих, хто йде на зміну

Є конкретні алгоритми того, як добиватися поставлених цілей у бізнесі. У моїх книжках «Думай, як гендиректор» і «Перший інвестор», до яких міг би відіслати читачів «Урядового кур’єра», йдеться про це детально, з багатьма порадами і прикладами.

Але завершити хочеться думками про те, як виховати покоління, що має стати на зміну нам. І не лише змінити, а й стати успішнішим, досягти більшого. Як на мене, то з першого класу необхідно запроваджувати уроки підприємництва. Кожен урок має розпочинатися із запитання: «Які маєте нові ідеї, щоб поліпшити?..» Ми повинні навчати молоде покоління думати про реальні речі, генерувати власні ідеї та втілювати їх у життя. Не продовжувати, як і раніше, твердити: «Добре вчись — і все у тебе буде гаразд». Такі прийоми змінять спосіб мислення дітей і сприятимуть розвитку підприємницьких навичок. Це дасть поштовх формуванню якісного ринку ідей у країні, підвищить її імідж, привабливість для решти світу.

Джерело @ Урядовий кур'єр