Перспективи фронту завжди обмежені можливостями тилу.

На початку червня в Україні створили черговий штаб із підготовки до зими. Як зазначає нардеп Олексій Кучеренко, ціна питання для "нормального функціонування" штабу – 264 мільярди гривень із бюджету України. Багато це чи мало? Як на мене, суттєво. Це понад 20 відсотків доходної частини Держбюжету-2022. Або на третину більше, ніж цього року передбачили на потреби Міністерства оборони. Чи вистачить цих коштів на проведення опалювального сезону? Важко сказати, бо ціни на енергоносії зростають у всьому світі, а після запровадження шостого пакета санкцій Європейського Союзу проти Росії цей процес, якщо й не прискориться, то точно не уповільниться.

У таких умовах уряду варто не просто виділити бюджетні кошти, а згадати, що йде четвертий місяць повномасштабної війни. І розпочати нарешті разом із парламентом роботу з переведення економіки на воєнні рейки. Бо без тилу, що ефективно працює, військові не зможуть швидко та якісно знищувати ворога. Чому? Ресурсів не вистачить.

Не лише сучасна, а будь-яка війна впродовж усієї історії існування людства впиралася в економічні обмеження. До того ж податки з'явилися саме тому, що армію потрібно було годувати й забезпечувати одягом і зброєю. І робити це постійно, а не час від часу. Жодна економіка не витримає мобілізації понад 1–3 відсотки населення. Перспективи фронту завжди обмежені можливостями тилу. Адже утримання одного солдата на місяць витратне в кілограмах їжі й літрах води, кількості шкарпеток-майок і обсягах дизеля-бензину, а також у саперних лопатках, карематах і зубних щітках.

Немає вічного одягу, взуття та спорядження. Зрозуміло, що берці живуть довше за шкарпетки, але за місяць війни шкарпеток-трусів-майок – треба по кілька штук на кожного. Ще й по кілька комплектів зимових, демісезонних і літніх одностроїв, які також не вічні. Ні, можна подискутувати про "тактикульність" і деякі артефакти легпрому, яким зносу немає роками, але тоді одразу попрошу назвати ціну й умови придбання. А ще є потреби внутрішніх переселенців, яких у нас уже майже 8 мільйонів. І їх потрібно десь розміщувати, годувати й одягати. А краще – забезпечити роботою.

Відповідно перед урядом постає щонайменше два завдання. По-перше, організувати роботу економіки так, щоб ресурсів вистачало для функціонування фронту та тилу одночасно. По-друге, забезпечити такий порядок мобілізації та ротації військових, щоб: хірурги не прямували на кухню, а водії фур не перетворювалися на операторів дронів; підприємства, що забезпечують потреби тилу й армії, не залишалися без провідних фахівців; місцеві громади отримали достатньо повноважень і коштів для вишколу майбутніх бійців (на базі сил територіальної оборони) і щоб не відволікали потім Збройні сили України на повноцінну підготовку новобранців.

Невже хтось думає, що це елементарне завдання для країни, в якій систему військкоматів знищили агенти ворожої держави? Так, за Януковича Міністерство оборони в нас очолював російський офіцер. Насправді на вирішення цієї проблеми потрібно ще пів року. Погіршує ситуацію й те, що перепису населення ми не проводили понад 20 років, а органи державної статистики весь цей час видавали на-гора все, що завгодно, але не статистичні дані. Тому військкоматам і орієнтуватися нема на що. Бо даних немає. Та й система цивільної оборони була зарубана ще задовго до Януковича. І все це потрібно якнайшвидше відновлювати. І для цього потрібні фахівці, гроші й інші матеріальні ресурси.

До осені залишилося два з половиною місяці, а до нового опалювального сезону – чотири. Насамперед варто зрозуміти, що особливий правовий режим воєнного стану, який у нас кілька разів подовжували, себе вичерпав. Його головне завдання – організацію мобілізації до війни вже виконано. А тепер потрібно терміново розробляти й ухвалювати в парламенті закон України про особливий правовий режим "стан війни". А уряду терміново готувати нормативну базу під нього, де було б прописано порядок і строки заміни системи ухвалення владних рішень на всіх рівнях – від воєнного стану до стану війни.

Треба експропріювати (головний спосіб перерозподілу власності в часи потрясінь. – Країна), а не націоналізувати активи та майно російських і білоруських компаній в Україні, попередньо створивши державну компанію з управління такими активами, бо вони мають приносити користь нам, а не просто бути вилучені у ворогів.

Необхідно експропріювати активи та майно компаній, які порушили умови приватизаційних договорів. Оскільки вони довели на практиці, що нехтують обіцянками та працюють проти України. Ми вже маємо безліч прикладів, коли замість заводів із виробництва зброї, вкрай потрібної нині, поставав новий торговельний центр чи житловий мурашник.

Важливо довести частку державної власності у структурі економіки – зокрема й використовуючи експропріації активів – до середньоцивілізованих 30 відсотків. І саме завдяки цьому фінансувати більшу частину державних витрат на ведення війни. Це дасть змогу, нехай частково, вирішити питання щодо забезпечення роботою переселенців.

Мінфіну та Мінекономіки варто забути слово "кредити", коли йдеться про зовнішню допомогу Україні. Нам вони не потрібні, нам треба гранти, проєкти співінвестування, доступ до заарештованих рахунків російських банків і приватних компаній чи осіб. Саме про це є сенс домовлятись із Заходом. Про це говорить і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба: "Ми продовжуємо наполягати на переданні заморожених російських активів на відбудову України. Потрібна політична воля відповідних країн та інституцій, щоб ухвалити необхідне законодавство та процедури й застосувати їх". Про необхідність списання, а не реструктуризації зовнішнього боргу також мають почати говорити Мінфін та НБУ.

Як мінімум до перемоги та закінчення відновлення інфраструктури країни варто взагалі ліквідувати податок на додану вартість. Податковій слід залишити лише дві функції – облік і консультації платників податків. Митницю на час війни треба розформувати, працівників – у неоплачувану відпустку. Або взагалі розпустити. Ця структура тепер категорично шкідлива та приносить тільки проблеми. Як економічні, так і соціальні. Створити інший Податковий кодекс – максимум зі шкільний зошит завтовшки. Основою його має стати принцип стимулювання прискореного обігу капіталу, оскільки лише це здатне за умов війни та післяпереможного відновлення дати необхідні кошти для потреб держави. До того ж розробити та впровадити систему державних гарантій, які повинні обов'язково поширюватися на забезпечення населення житлом, їжею, одягом, енергією та транспортними послугами. І скоротити видатки на функціонування держапарату. Нагадаю, що проблема зайвих бюджетних витрат не лежить у площині зарплат чиновників. Це мізерні гроші порівняно з тими ресурсами, якими ці самі посадовці оперують у своїх інтересах. Як показали три місяці активних бойових дій, більш як половина всіх державних служб не потрібна. Економічна й соціальна сфери добре працюють і без них. Відповідно, зайві органи влади треба ліквідувати разом із їхнім функціоналом.

І насамкінець про міжнародну допомогу та можливі сподівання на неї. На жаль, із цим далеко не все так радісно, як може здатися. Зважаючи на те, що в ЄС хоч готують черговий, сьомий, пакет санкцій проти Росії та продовжують обіцяти нам "найширшу допомогу". Економічні втрати ворога не означають автоматично, що ми отримаємо від цього певні здобутки. Доки РФ продовжує отримувати кошти за енергоносії та має 2 мільярди доларів на день експортної виручки від цього, її спроможність вести війну залишається на достатньому рівні.

З одного боку, міжнародна спільнота зазвичай довго розгойдується. Доки досягне необхідної консолідації, збере достатні ресурси для реагування. Іноді може здаватися, що стан "глибокого занепокоєння" триватиме безкінечно. Але коли хуліган уже всіх дістав, йому не уникнути заслуженого покарання. З іншого боку, завжди є спокуса домовитися саме з хуліганом, бо він здається сильнішим і тому така позиція видається раціональною.

І щоб таких думок на Заході не виникало, нам потрібні вагомі перемоги на фронті. А вони можливі не лише завдяки героїзму ЗСУ, а через поєднання вдалого військового командування та економіки країни, що ефективно працює.

Сучасна війна – коштовна, і гроші – це не лише кров економіки, а й необхідна складова перемоги.

Юрій ГАВРИЛЕЧКО, економічний експерт

Джерело @ Gazeta.ua