«Креативна деструкція» — такий концепт розвинув австрійський та американський економіст Йозеф Шумпетер, який на початку своєї кар’єри був професором Чернівецького університету. Під час Другої світової він розмірковував про вплив кризи й руйнації на підприємництво, державу та суспільство.

Війна знищує частину економіки, водночас звільнюючи простір можливостей в інших її секторах. Унаслідок цього з’являються покоління бізнесів, які приймають нові комерційні виклики та задовольняють потреби ринку. 

Україна сьогодні впритул підійшла до моменту креативної деструкції, описаної Шумпетером. Великий обсяг спричинених війною руйнувань переінакшує і наше економічне життя. Ідеться не лише про знищені росією електростанції чи заводи, а й про збанкрутілі компанії, уповільнений попит, песимістичні настрої населення.

Наразі в нашій економіці виникла ситуація, за якої шанси на виживання та розвиток має передусім бізнес, що дотичний до воєнної економіки. Постачання для Сил оборони, обслуговування потреб військовослужбовців, військово-промисловий комплекс — ті галузі, де грошей після повномасштабного вторгнення стало більше.

Стара економіка падає

Економіка споживання, яка визначала динаміку ВВП країни до повномасштабного вторгнення, опинилася в кризі, вийти з якої можна лише через інтеграцію до воєнної економіки. Світовий банк говорить прямо: 29% українців та українок живуть у бідності, а тому повернутися до популярної колись економіки споживання не є наразі можливим.

Ось лише кілька прикладів. В Україні, за даними Національного банку, нині працюють приблизно 60% ресторанних закладів від показників до лютого 2022 року.  До повномасштабної війни цей ринок завжди зростав щонайменше на 20% щороку, а часом і більше. При цьому, якщо йдеться про прифронтову зону, вони передусім залежать від військовослужбовців як головних клієнтів.

Єдина нині галузь виробництва, яка створюватиме нові робочі місця та навіть збільшуватиме штат, — будівництво. Це пов’язано, зокрема, з інтенсивним зведенням фортифікацій на кордоні з агресором і безпосередньо біля лінії фронту. Проте й тут розподіл нерівномірний — зростання відбувається лише в частини компаній, водночас 77% не збираються змінювати кількість працівників, а 9% і поготів планують скорочення.

Зростає й онлайн-торгівля — кількість замовлень на таких майданчиках нині на рівні 180% від показників початку 2022 року. І це також пов’язано з війною — а саме попитом військових на пов’язані зі службою товари. Коли в соцмережах хтось з уже досвідчених армійців розповідає свіжим рекрутам, що потрібно брати із собою на курс молодого бійця до навчального центру чи вже перед виправлянням на фронт — зростає попит і на мультитули, і на засоби захисту від комах, і на спортивні годинники, і навіть на такі дрібниці, як-от шкіряні обкладинки для військового квитка.

Ще в перші місяці російського вторгнення цей тренд помітила мережа гіпермаркетів «Епіцентр», фіксуючи різке зростання попиту на товари для військових. Відтоді ця тенденція не згасала. У квітні 2024-го, експерти компанії Olvicom, яка постачає військове спорядження, цей тренд підтвердили: саме такі товари стали домінантою у сфері всієї торгівлі — й онлайн, й у звичайних магазинах. Свіжі дані надає й Нацбанк: з початком нинішньої хвилі мобілізації, онлайн-торгівля суттєво додала в динаміці, завоювавши додаткові 20 відсоткових пунктів, порівняно з періодом до битви за Авдіївку восени 2023-го.

Змінюється й інвестиційний ринок. З одного боку, опитані Національним банком українські підприємства скаржаться на слабкий інвестиційний попит. З іншого — найбільшим інвестором в Україні поступово стає Міністерство оборони, маючи на цей рік бюджет розміром щонайменше 1,2 трлн грн. Як не крути, а щоби відчути на собі інвестиційний попит — потрібно так чи так займати місце в ланцюжках постачань для потреб оборони.

Скоротився обсяг венчурних інвестицій: так, за січень-березень 2024-го українські технологічні стартапи залучили лише 42 млн доларів — уп’ятеро менше, ніж показники 2022 року. Якщо раніше умовний айтівець із високою зарплатнею був клієнтом мрії для всіх продавців, зараз такою мрією є військовослужбовці — бажано з бригад «на нулі», адже вони мають ще й бойові виплати. Як би це не було парадоксально в умовах небезпеки їхньому життю, саме вони можуть собі дозволити довгострокові фінансові плани: купівлю квартири, дачі й автомобіля, дороге лікування, туризм, подарунки сім’ї та близьким тощо. Серед цивільних навпаки меншає тих, хто спроможний платити за такі категорії товарів і послуг.

Тому й прогнози щодо майбутнього погіршуються — налаштовані песимістично і наш Нацбанк, і Міжнародний валютний фонд. Навряд чи ВВП України цьогоріч виросте понад 3% — а така динаміка навіть у довоєнній економіці створювала купу проблем. Хоч щось починає покращуватися, якщо економіка розширюється принаймні на 4,5%. Понад те, навіть обіцяні 3% зростання зав’язані на розширеній програмі оборонних витрат, тобто в інших секторах спостерігатиметься ще дужче уповільнення активності.

Одразу декілька топменеджерів в особистому спілкуванні зізналися, що процеси в їхніх компаніях наразі йдуть вкрай повільно — через брак коштів, проблеми з логістикою та дефіцит фахівців. Такий вигляд і має наше зростання в межах 3%.

Вочевидь, за таких умов комерційні інтереси цивільних відходять на другий план, стаючи «заднім двором» української економіки. По-перше, помітно зменшився сам розмір споживчого ринку, що втратив свою привабливість через масову міграцію за кордон. Так, на основі даних ООН та Євростату можна говорити про 6,5 млн українських біженців поза межами країни. По-друге, інфляція 2022–2023 років та нинішнє зростання тарифів на електрику б’ють по доходах громадян.

Щонайменше 25% української економіки сьогодні прямо залежать від оборонного сектору, а з урахуванням нещодавніх руйнувань енергосистеми ми отримали ситуацію, де доводиться передусім воювати, ремонтувати зруйноване та забезпечувати базові потреби громадян. Інша економічна активність суттєво просідає, якщо взагалі не сходить нанівець.

Хочеш жити — йди у військо

У цей час Міноборони та Збройні сили поступово стають головним роботодавцем країни, обіцяючи сотням тисяч людей зарплати вищі, ніж вони б отримали в цивільному житті. Така ситуація вже змусила навіть такі великі державні компанії, як-от «Укрзалізниця», «Київський метрополітен», «Київпастранс» та інші, задуматися про втрату працівників, які роблять вибір на користь військової служби чи просто підпадають під мобілізацію.

Це стосується і приватних підприємств. Для прикладу, мережа супермаркетів «АТБ» нині пропонує вакансію касира із місячною зарплатнею на рівні 18 тис. грн. Враховуючи вартість оренди житла та необхідних для життя товарів, найімовірніше, такий касир не витрачатиме грошей буквально ні на що за межами базового споживчого кошика. 

До того ж у людей з’явилися й нові потреби, також пов’язані з війною.  Скажімо, пережити відсутність електрики може акумулятор, вартість якого — від 20 тисяч гривень. Якщо ж ідеться про генератор на бензині для великого будинку, на нього доведеться закласти ще й пальне. Тому багатьом доведеться обирати між банальним світлом в оселі та оновленням телевізора чи холодильника. Це якщо ця можливість обирати взагалі лишається, бо ростуть і ціни на товари нагальної необхідності. Тож мусимо констатувати: економіка споживання увійшла в серйозний дефіцит платоспроможного попиту.

Що важливо, така нова економіка за наших умов чи не єдина можлива. Або ти служиш у війську чи обслуговуєш його потреби, або ти поступово втрачаєш платоспроможність до того рівня, коли банально стаєш бідною людиною — не здатною забезпечити собі навіть мінімальний комфорт.

Звісно, не всі згодні з тим, що це справедливо. Дехто воліє відновити довоєнну динаміку, намагаючись говорити про потребу відродити колишні обсяги платоспроможного попиту. Саме тому, за даними Європейської Бізнес Асоціації, аж 72% компаній змушені цьогоріч планувати підвищення зарплат, оскільки нинішні зарплати вже не влаштовують потенційних працівників. Ті хочуть жити комфортно — дозволити собі, для прикладу, купити додому потужний акумулятор чи навіть сонячну панель задля власної енергетичної автономії.

Мільйони українців занепокоєнні питанням «Коли ж повернеться нормальне життя?». Почати відповідь доведеться з того, що будь-яка «нова нормальність» буде мало схожою на довоєнний стан. Змінилася і кількість населення, і побутові та споживчі звички. Та «креативна деструкція», про яку розмірковував професор Шумпетер, перекроїть усе — вона вже знищила чималу кількість українського бізнесу, не адаптованого до воєнних потреб і можливостей.

Пристосуйся чи поступися місцем

Продовження активних бойових дій призведе до появи нового покоління українських компаній та підприємців, що так чи так будуть залучені до обслуговування потреб воєнної економіки. Старі ж бізнеси змушені будуть перелаштуватися на новий лад. Приватні клініки муситимуть розширювати спектр послуг для забезпечення потреб пацієнтів, чиї травми та хвороби пов’язані з війною. Ресторани в прифронтових Ізюмі чи Харкові стежитимуть, чи серед військовослужбовців більший попит на борщ, на суші чи на бургери. Навіть перукарі опановуватимуть зачіски, що мають попит саме серед військовослужбовців. 

Водночас попереднє покоління відходитиме в минуле. Звичка людей витрачатися на мільйон малопотрібних дрібниць більше не приноситиме стабільний дохід. Доведеться перегруповуватися і туристичному бізнесу, який уже зараз втратив клієнтів-чоловіків для поїздок за кордон і суттєво просів через зменшення напрямків для внутрішніх подорожей і відпочинку. Без чіткого горизонту планування майбутнього складнощі чекають на індустрію автокредитування та надання іпотечних кредитів. Різко впав попит на дитячі товари — дітей в Україні також поменшало.

Креативна деструкція, що постає після воєн та криз, передбачає  заміщення старих компаній новими — тими, що швидше та вправніше пристосовуються до нових реалій. Це такий собі економічний дарвінізм, що супроводжується проблемами для дуже багатьох громадян. 

Як полюбляє казати колишній міністр фінансів США Ларрі Саммерс: «Перш ніж стане краще, все помітно погіршиться». Економічне одужання, відновлення, нова нормальність — як це не називай, але воно все ще досить далеко від нас у часі. А втім, саме від нас залежить, коли саме воно настане.

Для початку потрібно прийняти нову реальність та усвідомити, що вона з нами надовго. До того ж варто визнати, що довоєнна реальність мала чимало вад. Яким був старий консенсус корпоративних еліт? Тримати Україну в небезпечній екосистемі низьких зарплат, низької соціальної та політичної мобільності, але й відносно низьких цін.

Це рівняння допомагало корпоративним елітам нас «продавати» на зовнішніх ринках, та й на внутрішньому теж. Бо ми для олігархів і багатьох топменеджерів — «дешева робоча сила». А отже нами зручно керувати та на нас вигідно заробляти.

Тепер же до тієї старішої небезпечної екосистеми додається новий параметр: ще й ціни зростають. Саме це збурює хвилі креативної деструкції. Не заливають же нове вино у старі амфори, як пишуть старовинні книги. Якщо дехто не здатен робити правильні висновки — настав час для тих, хто на це здатен.

Це покоління вже зростає. Зараз воно на власних спробах і помилках вивчає правила комерційної діяльності в умовах війни. А вже після її закінчення створюватиме повоєнну економіку — залучатиме інвестиції, створюватиме робочі місця, підвищуватиме зарплати, досліджуватиме та розроблюватиме, братиме кредити, випускатиме акції та облігації.

Однак для такого поступу потрібна підтримка держави — наш уряд має сам бути адаптивним до нових реалій. Лише один приклад. В Україні наразі йдеться про системну реформу енергетичного сектору, щоб допомогти йому відновитися після завданих росіянами руйнувань. І тут у нас є чимало способів це зробити.

Наприклад, віддати полякам і словакам усе українське вугілля, а вже вони у відповідь постачатимуть нам електрику. Або витратити на побудову нової української енергетики щонайменше 50% від 50 мільярдів євро допомоги від Євросоюзу. Ці варіанти потребують повністю переписати урядові плани, де нині уряд хоче страхувати бізнес за величезні гроші, а натомість він будуватиме, наприклад, нові атомні блоки.

Хай там як, новій економіці — бути. Але щоб зробити її справедливою, потрібні зусилля — від корпоративного сектору та від уряду. Поки що ж головною силою креативної деструкції є оборонний сектор. Від цього й варто відштовхуватися.

Автор: Іван Верстюк

Джерело @ hromadske.tv