Олександр Крамар про економічні показники Закарпатської області та її позиції в Україні.

Маючи очевидні переваги в контексті євроінтеграції, Закарпаття й досі потерпає від стагнації в більшості секторів економіки, вкрай низької реальної зайнятості та дефіциту бюджетних ресурсів

Попри стереотипи Закарпатська область не належить до найменших в Україні за чисельністю мешканців. Їх там 1,26 млн осіб, що значно більше, аніж у більшості західних, центральних та південних регіонів країни: Чернівецькій, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Чернігівській, Сумській, Кіровоградській, Херсонській, Миколаївській, а також підконтрольній Україні частині Луганської області. Останнім часом Закарпаттю поступилися й Черкаська та Житомирська, і лише незначно все ще переважає Хмельницька (однак там населення значно швидше скорочується і вже за кілька років може зрівнятися).

Закарпаття є краєм контрастів і чи не найкращою в країні ілюстрацією на тему глибокого розриву між офіційною та тіньовою сферою економічного життя в Україні. Валовий регіональний продукт (ВРП) області у 2013 році становив лише $2,1 тис на особу (новіших даних Держстат досі не публікував), що вдвічі менше від загальноукраїнського показника та один з найнижчих (поряд із Чернівецькою та Тернопільською областю) показників в Україні. Порівняно із сусідніми країнами ЄС, між якими Закарпатська область затиснута за трьох сторін контраст ще більш разючий: того ж року за даними Світового банку ВВП на особу у Словаччині становив $16,9 тис, у Польщі – $14,3 тис, в Угорщині – $12,6 тис, в Румунії – $7,9 тис.

Найбільший внесок у ВРП краю у 2013 році приблизно порівну зробили торгівля (15,9%), переробна промисловість (15,5%) та сільське господарство (14%). При цьому Закарпаттю притаманна найвища в Україні частка офіційного сільського населення (62,9%), а за межами міст із понад 50 тис жителів взагалі проживає 83,3% мешканців регіону. Висока частка і чисельність населення сіл і містечок в краї поєднується із обмеженістю придатних до обробітку земель. Ріллі на одного сільського жителя у 15-20 разів менше, ані у більшості областей Центральної та Південної України.
У результаті сільське господарство має значно вищу інтенсивність порівняно із рештою країни, але водночас тривалий час стагнує. Адже зосереджене головним чином в особистих селянських господарствах та дрібних фермерських господарствах, та часто виступає допоміжним, а не основним джерелом прибутку тих, хто ним займається. На тлі аграрного буму в Україні протягом останнього десятиліття обсяг сільськогосподарського виробництва на Закарпатті у 2014 році був лише на 14% більшим, аніж у 2005 році. А за 10 місяців 2015 року галузь відкотилася на 6,9%, що у разі збереження аналогічної тенденції за результатами року здатне «з’їсти» більше половини десятирічного приросту.
Відтак у сільській місцевості традиційно спостерігається високий рівень безробіття, якому на відміну від більшості інших регіонів України, не здатний зарадити розвиток агропромислового сектору. У містах краю жителів сільської місцевості не чекають: там також серйозні проблеми із роботою, особливо прибутковою і ефективною зайнятістю в комерційному секторі.

За обсягами виробництва промислової продукції на одного мешканця Закарпатська область сильно поступається загальноукраїнським показникам: майже в 4 рази – загалом по промисловості та у 3 рази за продукцією переробної промисловості. При цьому область має яскраву спеціалізацію на виробництві продукції легкої промисловості (6,2% загальнонаціонального обсягу у 2014 році) та машинобудування (4,6%, головним чином за рахунок електротехнічної промисловості), де обсяги виробництва у розрахунку на одного мешканця в півтора-два рази перевищуються середньо українські показники.

При цьому найбільші обсяги промислової продукції припадають на Ужгородський район (41,1%) у 2014 році, далі йде Мукачеве (14,8%) та Ужгород (11,4%). В решті області випускається менше третини продукції. А у східній частині Закарпаття – Мармарощині (Рахівський, Тячівський, Міжгірський, Хустський район із Хустом, а також незначні частини Іршавського та Свалявського районів) – промисловість все ще фактично відсутня. При майже 40% жителів, частка Мармарощини у виробництві промислової продукції регіону у 2014 році ледь перевищувала 5%.

Питома вага Закарпаття в українському експорті приблизно відповідає його частці у населенні країни. Водночас регіон спеціалізується на кількох групах товарів. Так за перші 3 квартали 2015 року на Закарпаття припало майже третина (31,9%) усього українського експорту електротехнічної продукції, якої було вивезено на $452,6 млн. Такі значні обсяги зумовлені роботою підприємств регіону на давальницьких схемах із зарубіжними партнерами: завозяться матеріали та вивозяться вироблені із них комплектуючі для зарубіжних замовників. У результаті експорт електротехнічної продукції за три квартали 2015 року склав понад 54% усього вивозу краю, а імпорт – понад 70%.

За аналогічними схемами працюють також більшість інших галузей промисловості області, що зумовлює значні обсяги й частку в загальноукраїнському експорті відповідних товарів. Так на область припадає 58,9% експорту іграшок, 48% шкіряних виробів, 20,8% органічних хімічних сполук, 20,7% готових текстильних виробів, 20,3% ефірних олій, 19,8% взуття, 18,2% продукції овочеконсервної промисловості, 17% трикотажних виробів, 12,8% - меблів, 8,2% напоїв (головним чином мінеральної води та вина). В кожному випадку йдеться про обсяги поставок на десятки мільйонів доларів.

Основним ринком збуту (головним чином за рахунок електротехнічної продукції) є Угорщина ($379,93 із $821,23 млн) та інші країни Вишеградської четвірки, на які сукупно приходиться понад 2/3 експорту Закарпаття. Іншими великими імпортерами є Німеччина ($58,32 млн), Австрія ($48,83) та Росія ($38,4), до якої, однак йде менше 5% експорту краю.  
Зав’язане на експортоорієнтоване машинобудування, Закарпаття болісно переживає кризові ситуації на світовому ринку. Так під час кризи 2009 року відбувся майже двократний спад виробництва у переробній промисловості загалом (до 48,7% 2008 року) та більш як у три рази (до 31,5%) у машинобудуванні. Після кризи воно відновлювалося: до 2014 року приріст у переробній промисловості склав 57%, а в машинобудуванні воно зросло у 2,57 рази, хоч в обох випадках так і не досягло докризового рівня. Але у 2015 році машинобудування знову пережило черговий різкий спад (32,5% за 10 місяців 2015 року), який знову став основним фактором скорочення промислового виробництва в області (на 20,9%).

Якщо аналізувати більш тривалі тенденції, то відчутна позитивна динаміка була притаманна лише хімічній промисловості, де обсяги виробництва у 2014 році були на 50,8% більшим, аніж у передкризовому 2008 році. Приблизно на докризовому рівні перебуває також виробництво у деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості. В усіх інших галузях закарпатської промисловості, попри активне використання давальницьких схем співпраці із провідними світовими виробниками, обсяги виробництва зараз все ще на 30-60% менші, аніж були у 2007-2008 роках. Наприклад виробництво у легкій промисловості 2014 року становило лише 46% від рівня 2004 року, коли в галузі розпочалася низхідна тенденція. У харчовій промисловості та виробництві напоїв у 2014 році обсяг виробництва склав лише 46,8% від докризового рівня 2007 року, а з початку 2015 року спад склав ще 16,3% і наразі лише поглиблюється (-23,6% у жовтні до жовтня 2014 року).

Економічні проблеми та гостра нестача ефективних робочих місць в краї є основою найбільш масового в Україні заробітчанства закарпатців, хоч і активно затушовується в різний спосіб: Показник визнаного безробіття, як зареєстрованого, так і за методологією МОП, в краї складає начебто всього кілька відсотків. Втім, уважніший аналіз свідчить про інше.
Загальні трудові ресурси регіону (особи працездатного віку та працюючі пенсіонери, яких офіційно близько 20 тис) налічують понад 800 тис осіб. При цьому офіційно зайнятих у комерційному секторі (підприємства усіх форм власності включно з мікробізнесом та ФОП) лише 20% із них (164 тисяч). Причому половина – це ФОПи, які часто є «сплячими». Тобто формально існують, однак насправді не ведуть діяльності, або виступають прикриттям для заробітчан, які працюють закордоном.

На підприємствах позабюджетної сфери із понад 10-ти зайнятими налічується взагалі тільки 84 тис. штатних працівників. Більшість із них працюють у переробній промисловості (33,5 тис), транспорті – 13,9 тис, торгівлі – 9,8 тис. 87 тис осіб працюють в бюджетній сфері та органах влади. При цьому штатні працівники розміщені на території області дуже нерівномірно: 37% із них зосереджено в Ужгороді та Мукачевому, де проживає менше 17% жителів області, тоді як у решті адміністративних районів області 1 штатник не завжди припадає навіть на 10 мешканців.

237 тис осіб працездатного віку, тобто значно більше, аніж зайнято в комерційному секторі, офіційно відносяться до «економічно неактивного населення». Непропорційно велика частка їх проживає в селі (73,8%). Ще понад 300 тис формально зайнятих мешканців краю офіційно ніде не працює, а лише формально числиться за тими чи іншими секторами. При такій низькій реальній зайнятості та високому прихованому безробітті в області налічується 292 тис пенсіонерів, фінансування яких через масштабний дефіцит місцевих ресурсів доводиться за рахунок вливань із-зовні.

В комерційному секторі по зайнятості домінує мікробізнес. Із 164 тис офіційно зайнятих в ньому понад 91 тис працюють в мікропідприємствах та ФОП. На великих підприємствах зайнято лише 7 тис осіб. Решта працює в середніх та малих (крім мікро-), які є домінуючою силовою в регіоні за економічною вагою. Так, із 43,95 млрд грн реалізованих товарів та послуг у 2014 році на середній та малий бізнес (крім мікро-) прийшлося 26,6 млрд, на мікробізнес та ФОП – 11,6 млрд, на великі підприємства – лише 5,64 млрд.

Природно, що в цих умовах мешканці краю намагаються знайти засоби до існування за його межами. Адже поруч заможні регіони сусідніх держав, потрапити до яких жителям не так і складно: абсолютна більшість мешканців Закарпаття проживає в межах дії малого прикордонного руху з Угорщиною та Словаччиною, багато мають угорський паспорт, або документи інших держав ЄС. Фактично в усіх прикордонних районах добре володіють мовами сусідніх держав. Тож принаймні населення смуги завширшки 50-70 кілометрів живе саме завдяки можливостям, які відкриває прикордонний статус регіону: займаються контрабандою, виїжджають на заробітки до сусідніх та більш віддалених країн ЄС, тощо.

У прилеглих регіонах сусідніх держав (Польщі, Словаччині, Угорщині) бачимо значно вищий рівень доходів. Скажімо, в Угорщині середня заробітна платня в перерахунку по курсу становить 19 тис грн, у прилеглих до Закарпаття Пряшівському та Кошицькому регіонах Словаччини — 18–21 тис. грн, в Румунії – 15 тис грн, що принаймні у 4–5 разів більше, аніж у Закарпатській області (3,8 тис грн). Навіть мінімальна заробітна платня в сусідніх країнах ЄС складає від 5,9 тис грн в Румунії (218 євро) до 10,3 тис грн у Словаччині (380 євро).
Однак, за відповідної структури зайнятості та її загального низького рівня, і при збереженні нинішнього режиму преференцій мікробізнесу і ФОП, громади Закарпаття не зможуть самостійно забезпечити власних бюджетів після децентралізації. Зараз власні доходи не покривають в краї і 1/5 видатків (не рахуючи видатків Пенсійного фонду), що зумовлює тотальну залежність області від фінансових вливань із Державного бюджету. Наприклад, у 2014 році до загального фонду місцевих бюджетів області на усіх рівнях було отримано доходів у сумі 1,19 млрд грн, а видатки склали 6,48 млрд. Заплановані власні доходи обласного бюджету на 2015 рік становлять лише 260,4 млн грн (податкові надходження – 192,4 млн), а витрати очікуються на рівні 3,16 млрд і основна частина з них вливання в місцеві бюджети нижчого рівня.

Як бачимо, низький рівень офіційного ВВП регіону зумовлений занепадом та стагнацією у основних галузях економіки краю, що знаходить своє відображення й у чи не найбільш критичній в Україні ситуації із офіційною зайнятістю та хронічному і дуже великому дефіциті власних бюджетних ресурсів. Закарпатці значно більше, аніж решта українців отримують свої доходи неофіційно, часто за кордоном. Відтак вони не враховуються ані в валовому регіональному продукті, ані не конвертується належним чином у наповнюваності бюджетів та соціальних фондів області. У результаті Закарпаття постає у образі глибоко депресивної та залежної від вливань із центру при тому, що реальний рівень життя її громадян часто не те, що не поступається, а навпаки суттєво випереджає інші регіони країни.

Джерело @ Український Тиждень