В інтерв'ю виданню "Обозреватель" Голова Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль в деталях розповів про актуальний стан справ на Закарпатті. Левова частка діалогу була присвячена питанням економічної ситуації в регіоні та країні в цілому. Текст інтерв'ю обубліковано на офіційному сайті губернатора.

- Судячи з того, що ви посміхаєтесь, Геннадію Геннадійовичу, певно, справи у вас зараз ідуть непогано. Що хорошого зараз відбувається на Закарпатті?
- Знаєте, насправді нема нічого хорошого…
- Чому так?
- А звідки воно візьметься – хороше? Поганий економічний стан України неминуче дуже позначається і на нашій області. Ми ж на 78,6% залежні від дотацій, субвенцій, субсидій. Існуємо, фактично, за рахунок центрального бюджету – і лише невеличку частинку заробляємо на себе. Насправді ми тут не є хазяями. Тут хазяїн – Київ. Знаєте, в будь-якому акціонерному товаристві господарем є той, у кого понад 51% акцій. Так і тут. На жаль, ми маємо дуже низькі прибутки. І не менш низький вплив в своїй же області.
А цей бюджет?..
- А що з бюджетом?
- Я навіть не знаю, що сказати! Я ще не бачив такого неграмотного Мінфіна, такого неграмотного парламенту! Ми знайшли в бюджеті 21 помилку – і я не уявляю, як їх тепер виправлятимуть…
- Якого роду помилки?
- Самі різні. Починаючи від скасування пільгового проїзду, фінансування профтехучилищ, харчування дітей в школах – і закінчуючи взагалі копієчним. Ось дивіться – сьогодні мало хто має стаціонарний телефон. Більшою мірою це старше покоління, яке, в силу консерватизму, ще не відмовилось від стаціонару. На послуги "Укртелекома" інвалідам війни, деяким іншим пільговим категоріям була передбачена знижка у розмірі 50%. Що ви думаєте? Скасували! При тому, що, коли я запросив дані з "Укртелекома" по Закарпатській області, виявилося, що держава на це витрачала всього близько 10 тисяч гривень на рік.
І таких помилок в головному кошторисі країни ми знайшли 21.
Я розумію, що Яресько могла бути хорошим менеджером в приватній структурі. Але не завжди той, хто працював в приватній фірмі, може працювати в державній установі. І навпаки – той, хто прийшов з державної структури, цілком може виявитись ніяким менеджером з фінансових питань у приватній фірмі. Очевидно, пані Яресько – це якраз той випадок.
А щоб ви розуміли, люди не дуже розбираються, хто це приймав, хто скасовував – Верховна Рада, уряд. Вони йдуть сюди, в адміністрацію. Знаєте, як кажуть: до Києва далеко, до Бога – високо. От і йдуть всі сюди, до мене. Я тут – як громовідвід. І от що я маю їм казати?
Тому зараз в першу чергу вирішуємо спільно з головами всіх райадміністрацій питання з тим, щоб забезпечити харчування дітей в школах на 100%. В деяких школах навчання вже почалося, в деяких – ще ні, через карантин.
Ті, хто це все писав – кончені барани! От як дитині пояснити, чому один школяр їсть безкоштовно, а за другого мають платити батьки? Ну хіба поділ дітей в школі на, будемо казати, бідних і багатих – це функції Верховної Ради? Це функції держави? То як вони не знають – я їм скажу: дітей з бідних родин і так видно. Зайдіть у школу – і навіть по одягу ви зразу визначите, хто з бідної сімї, а хто – з забезпеченої. Хоча останніх в наших школах стає все менше і менше.
Такі невиважені кроки дуже вдарили по високогірних селах. Де харчування в школі було єдиною можливістю для дитини нормально поїсти хоча б раз на день. І 100% діти ходили в школу. Тому що таке положення.
Ну добре, проголосували… Але ж могли ті, хто цей бюджет писав, перед тим вийти на обговорення хоча б з главами облдержадміністрацій? І ми би одразу побачили ці помилки – бо стикаємось з ними щодня. А так – як кажуть, хотіли як краще, а вийшло – як завжди…
- Невже так складно виправити ті помилки?
- Виправити їх може лише Верховна Рада. А для цього необхідно не "ля-ля-ля" розповідати – а щоб хтось на себе взяв сміливість. У нас є аж три суб’єкти законодавчої ініціативи – президент, Кабмін і кожен окремо взятий депутат.
Але що там… Наші всі теж проголосовували – майже одноголосно. Не голосував лише один депутат, Ласло Брензович. Решта слухняно ручки в гору піднімали – а сьогодні кричать: ой, того нема, і того нема. То ви ж самі голосували!
Така ситуація пов’язана з тим, що ми тільки виконуємо закони, які приймає ВР, виконуємо постанови і розпорядження Кабміну. Тільки от людям цього не поясниш. Люди знають: ось є облдержадміністрація. І ми в їх розумінні маємо такі повноваження, що можемо ногою двері в кабінет до президента, Яценюка, Гройсмана відкривати. Пояснювати, що це не так, ми вже навіть не пробуємо.
- З таким бюджетом Закарпатська область зможе вижити?
- Це неможливо. Абсолютно. Але доведеться якось виживати. Ми ще не знаємо, як складуться місцеві бюджети. Але перевиконання на 140%, 150%, 160% чи 120%, як бувало в попередні роки – такого чуда вже не буде. Тому що знижується база оподаткування. В районах, в містах основний податок – це ж податок на прибуток, який збирається з працюючих громадян. А кількість працюючих у нас стрімко зменшується. Підприємці не витримують конкуренції, не мають доходу – то який їм сенс працювати? От і закриваються.
Тим не менше, січень покаже, як новації бюджету вплинули на формування місцевих бюджетів.
- Це ж проблема не лише цього року? На вашу думку, можливо, Україні дійсно потрібна децентралізація? Чи в тому варіанті, який зараз пропонується, чи в якомусь іншому?
- Знаєте, децентралізація – це питання, щодо якого можна сперечатися довго. Скажу так: я поки не бачу 300 голосів в парламенті. Їх нема. Якби були – це питання давно би було вирішене. А поки – так.
- Але децентралізація потрібна, так? Чи ні?
- Децентралізація потрібна тоді, коли в країні йде економічне зростання. А якщо ми переживаємо економічний спад – що ми будемо децентралізувати?
Далі. В мене є великі сумніви, що Київ взагалі хоче нам щось віддати.
Наведу кілька прикладів.
Свого часу Янукович монополізував землю, що знаходиться за межами населених пунктів. До того при адміністраціях були управління земельних ресурсів. І щодо земель, що не входять в адміністративні межі населених пунктів, рішення приймалося на рівні облради, а потім це все поверталося назад в управління земельних ресурсів, яке вже займалося оформленням документів.
Сьогодні Київ взяв управління всіма землями за межами населених пунктів собі. Для чого? Так, це зробив Янукович. Але Януковича вже давно немає! Всі його реформи сьогодні критикують в пух і прах, називають їх корупційними. І це дійсно корупційні реформи. То чому їх не скасувати?
Говоримо про децентралізацію? То давайте почнемо з землі! Давайте повернемо ці повноваження на місця!
І землі – це не єдине питання. Янукович сконцентрував напряму лісове господарство, архітектурно-будівельний контроль. Слава богу, після ряду гучних корупційних скандалів архбудконтроль повернули назад – і у нас є управління, яке цим займається. І – от дивина! – нема ні корупційних, ні будь-яких інших скандалів.
А от з земельними управліннями – скандал на скандалі. Ми на них не маємо жодного впливу – бо вони підпорядковані напряму Києву. Я днями викликав комісію, яка зараз почала роботу. Бо пороздавали землю самого бідного Воловецького району. Пороздавали студентам Львівської, Івано-Франківської області. Почали шукати – виявилось, що таких людей в природі не існує.
Ясно, що людей це збурило. Бо і так малоземелля. Ліси нас прижимають так, що в нас землі немає. До того ж, там люди пасли худобу – це основне, за що вони виживають. А тут хтось захотів будувати там туристичну базу, і щоб гроші не платити за землю – вирішили по 2 га взяти на підставних осіб, типу, для ведення особистого фермерського господарства.
- А вам особисто де складніше працювати – тут чи на Луганщині? В чому складності там, і там?
- Я вже не раз відповідав на це питання. Явно там легше. Там все ясно. Все – як на долоні. А тут – кордони з 4 європейськими країнами. В самому Ужгороді на околиці міста є контрольно-пропускний пункт на Словаччину. Не треба нікуди їхати. Проїхав центр міста – і виїхав на Словаччину. Де ви ще знайдете в Україні таке?
Тут складніше, тому що Закарпаття – це перший барометр реагування ЄС на всі наші негаразди.
Ми мовчимо. Наші ЗМІ мовчать. А от румунська, угорська, словацька, чеська преса запитують: люди добрі, що у вас там відбувається?! Був один скандал з "Правим сектором". Тепер – знову. Рада Європи чітко каже: якісь ви закони приймаєте, незрозумілі нікому. Чорним по білому ж написано: нерегулярні військові формування мають бути роззброєні і розпущені. То чому ви це не виконуєте? Адже це конституційна норма!
Угорщина мене про те саме питає – бо Україна за два роки так і не спромоглася знайти посла в Угорщину, розумієте? Тут є два генеральних консульства… І я не можу їм нічого відповісти. Я не знаю, що казати європейцям у відповідь на питання: "Що "Правий сектор" робить на Закарпатті зі зброєю? Вони що – не орієнтуються, де Донбас, а де захід України?". Їхнє керівництво не розуміє, що на кордоні з ЄС не можна цього робити? Якби це десь зробили в Сумській області, чи навіть в Києві – такого резонансу б не було. А тут – зразу.
І знаєте – угорці ставлять ще одне закономірне і правильне питання: а чи може українська держава захистити угорську меншину? Так само питання ставлять румуни, словаки, бо тут живуть їхні меншини. Чи можемо ми захистити людей від цих озброєних, нерегулярних, незаконних, неконтрольованих врешті-решт формувань?
Європейці цікавляться: а чому ми не виконуємо власну Конституцію. Це преса їхня питає. Так, уряди цих країн все розуміють. Але ж у кожного уряду є опозиція. Тому наші ці проблеми в Європі набули чималого резонансу. Але в "Правому секторі", схоже, зовсім не розуміють, що тут цього робити не можна. Що ми отримуємо величезний шквал критики з боку європейських ЗМІ.
В Європі не розуміють, чому після подій в Мукачево досі ніхто не знайдений, не затриманий, не покараний. Хоча що там шукати? Людина вільно собі знаходиться в Новогродівці Красноармійського району Донецької області – на базі ДУК. Вони собі діляться, сваряться розходяться – але це мало кого цікавить. Всіх цікавить: чому так? Як взагалі таке можливо?
Той же курорт "Драгобрат" користувався великою популярністю у західних любителів гірськолижного спорту. Бо при будь-якій погоді там завжди був сніг. От як випадав у перших числах жовтня – і ще на травневі свята народ приїздив покататися. Плюс – там нема ніяких дискотек, казино, барів – це місце для професіоналів і любителів, які приїздять просто покататися.
Унікальне місце! І для чого було його ославити на всю Україну, на весь світ? Зробили з нього якийсь філіал сепаратистів…
- Кажуть, власники "Хати магната" - вихідці з Донеччини, які мають тісні зв’язки з реальними сепаратистами…
- Я вас прошу! Якщо чесно вам сказати, десь більша половина цих всіх туристичних готелів належить бувшим чи нинішнім суддям Верховного Суду, Конституційного Суду. Вони це все здають в оренду. Орендар – місцевий, до того ж афганець, який у тій війні отримав поранення. І от з нього зробили і терориста, і сепаратиста… Сказали: він їв цукерку з "ДНР". По-перше, тієї цукерки ніхто в очі не бачив. Та й взагалі, як вона сюди могла потрапити? І по-друге – з яких це пір з’їсти цукерку у нас стало державною зрадою і ознакою сепаратиста?
Я вважаю, що я мав захистити область. І, судячи з нашого моніторингу західної преси, до мене претензій немає. Більше претензій і питань до Києва. А ми що могли – зробили. Далі вже справа суду. Хоча сумно від того, що молода суддя з суду першої інстанції виявилась на 10 голів вище від усього Апеляційного суду. При тому, що всі знали, скільки за ними є ще епізодів…
- От ви кажете, що влада і правоохоронці з острахом дивляться на "Правий сектор"…
- Ні, не з острахом – їх реально бояться!
- Хай так. Але давайте подивимося на події останніх кількох місяців. Бояться чи не бояться, але членів "Правого сектору" затримують. І їхні прихильники небезпідставно закидають, що ось, мовляв, дивіться: патріотів кидають за грати, а злочинців-високопосадовців (починаючи з таких, як Єфремов – і закінчуючи нинішніми представниками влади) ніхто не чіпає…
- Почекайте! Я Єфремова і інших на Закарпатті не бачив, щоб вони когось грабували тут, хуліганили, стріляли і тому подібне!
Кожен має відповідати за свої діяння. Патріот – це той, хто бореться з агресором. А той, хто бореться з власним українським народом – це бандит. І те, що цю просту істину деяким українцям в голову не вкладеш – не моя проблема. Я й не збираюсь цього робити. Я не політпрацівник. Я не входжу до жодної політичної партії. То чого я маю їх перевиховувати?
Патріот на сході України має бути. Тут, на Закарпатті, військових дій немає. В інших областях України війни немає. З ким боротись? З простими людьми?
От прийшли ті "правосєки" в товариство "Знання" в Києві. Чого? Як так – пограбувати всіх тих студентів, позабирати в них особисті речі, а одного взагалі викрасти і вимагати за нього викуп? Це патріоти? Якщо для симпатиків "Правого сектора" такі люди – патріоти, то, мені здається, їм треба до психіатра звернутися чимшвидше. А не коментарі в соцмережах строчити.

От давайте трошки відійдемо від теми. Сьогодні нема що з України вивезти. От що контрабандою можна вивезти? Тютюн і бурштин. Більше в Україні нема нічого… А, забув - ще повій! Ну і нелегалів через Україну як через транзитну територію на шляху до Євросоюзу можна переправляти. Все! Ми нічого вже більше не маємо, що можна вивезти в Європу контрабандою. 

- Так таки й нічого?
- Нічого. Горілку наші сусіди – Словаччина, Угорщина, Румунія - не п’ють. Точніше, п’ють, але фруктову, з чорниць, слив, груш, інших фруктів. В основному п’ють вино. А от щоб нашу горілку пили – в крайньому разі, я такого ніде абсолютно не бачив.
Тепер – по зброї. Раніше – так, було, що зброя завозилась з Європи в Україну. Продавці бачили, що є шалений попит, що є лобі і так далі. Але зараз всі вже про це забули. Війна на сході України обвалила ринок зброї – його просто не стало. Україна нею перенасичена. Сьогодні зброю можна купити за копійки, її можуть подарувати навіть…
- Але це ж величезна проблема!
- Без сумніву, величезна проблема. А скажіть, з нею хтось бореться? Ні! Ніхто.

Джерело @ Обозреватель