За останні п'ять років кількість ІТ-спеціалістів в Україні подвоїлася і перевищила 200 тис.
Повторюючи світові тренди, експорт ІТ-послуг, за даними НБУ, досяг 5 млрд дол і перегнав показники машинобудування та хімічної промисловості.
До 2024 року Україна сформувала амбітні плани: підвищити частку ІТ у ВВП країни до 10%, перевести всі публічні послуги для бізнесу та громадян в онлайн та допомогти шістьом мільйонам українців опанувати цифрові навички.
Ці плани – свідчення того, що ІТ-ринок в Україні розвивається надзвичайно стрімкими темпами. Одразу постають два головні питання: чи вистачає ринку професійних кадрів і чи встигає освіта за темпами запиту ринку.
На прохання Мінцифри та МОН ми зробили експрес-аналіз, щоб чітко артикулювати проблеми. Після цього, як відомо, вирішувати їх значно простіше.
Ми почали з аналізу статистичних даних. Він задекларував те, що галузь розуміла не перший рік: ІТ-сфера стоїть на порозі гострого дефіциту кадрів.
Наразі в країні є понад 200 тис ІТ-спеціалістів. Відповідно до Національної економічної стратегії, за десять років їх кількість може перевищити 700 тис. Тобто щороку на ринок з українських вишів мають виходити 50 тис айтівців.
Аналіз показав, що українські ВНЗ щороку випускають лише 25 тис ІТ-фахівців, що наполовину менше від потреб ринку. Однак 12 тис з них одразу кладуть свої дипломи в шухляду і не роблять жодного кроку в отриманій професії.
Таку освітню прогалину підтвердили й експерти. Ми опитали понад 150 респондентів, долучили до обговорень понад 100 фахівців, запросили до діалогу щонайменше 35 бізнес-асоціацій, ІТ-кластерів та компаній, провели 15 ґрунтовних інтерв'ю з ключовими експертами та п'ять загальних обговорень.
Це дозволило нам ясно аргументувати головну тезу: ІТ-ринок в Україні росте, а ІТ-освіта відстає як за швидкістю підготовки кадрів, так і за їх якістю.
Свій звіт Центр економічного відновлення представив робочій групі, створеній при Мінцифри, яке вдосконалюватиме систему ІТ-освіти в Україні. До складу групи увійшли представники Міносвіти, Офісу президента, Верховної Ради, бізнес-асоціацій та ІТ-об'єднань, кластерів та громадських організацій.
Аналіз підтвердив усе те, про що давно говорять представники ІТ-освіти. Однак ми не просто проаналізували стан ІТ-освіти в Україні, а крізь призму цифр спрогнозували, яким цей ринок може бути в майбутньому.
Головна мета аналізу – не просто задекларувати поточний стан справ, а й відповісти на головне питання: які зміни необхідно запровадити, аби вже найближчим часом Україна отримала якісну систему ІТ-освіти.
Ми сформували 12 ключових ініціатив, які допоможуть модернізувати українську систему ІТ-освіти. За кожною ініціативою ми отримали зворотний зв'язок та врахували всі зауваження Міносвіти та Мінцифри.
На основі матриці оцінки ефективності з-поміж 12 конструктивних ініціатив ми виокремили шість, які мають високий ефект і при цьому легкі у впровадженні.
Ініціатива №1. Спрощення ліцензування закладів неформальної освіти з метою визнання дипломів неформальної ІТ-освіти.
Понад третину фахівців на ринку – вихідці з неформальних закладів освіти. Щороку їх поріг переступають близько 61 тис осіб, більшість з яких – конкурентні гравці на ринку праці. Однак якщо учні вишів отримують офіційні дипломи, то слухачі неформальних ІТ-шкіл – лише знання та сертифікати.
Ми вбачаємо в цьому штучне обмеження можливостей закладів неформальної ІТ-освіти, які часто надають вищий рівень знань, ніж багато університетів.
Як один з першочергових кроків на шляху до змін пропонуємо визнавати дипломи неформальної освіти ліцензованих закладів на рівні з формальними, зараховувати найбільш якісні з них у залік навчальних програм.
Ініціатива №2. Удосконалення механізмів державно-приватного партнерства, автономії вишів для активізації співпраці між бізнесом, науковими та науково-дослідницькими закладами.
Розвиток співпраці між вишами та ІТ-бізнесом дозволить створити на базі навчальних закладів сучасні навчальні центри та лабораторії для студентів. Україна вже має успішні кейси, де ІТ-компанії на базі найбільш рейтингових технічних вишів відкрили власні лабораторії чи окремі підготовчі курси.
До числа щасливчиків потрапили Львівська політехніка, столичний КПІ та Дніпровський національний університет. Певні інструменти ДПП вже працюють в освіті, але слід так удосконалити процедури, аби бізнес відчував: його інвестиції досягають цілей, а не розпорошуються в загальних бюджетах вишів.
Ініціатива №3. Покращення роботи механізмів дуальної освіти, осучаснення навчальних програм та підтримка підвищення кваліфікації викладачів у співпраці з ІТ-індустрією.
Між програмами вишів, за якими навчають студентів, та актуальними знаннями, що цінуються на ринку праці, існує величезна прірва. Штучний інтелект, інтернет речей, великі дані, кібербезпека – одні з найперспективніших напрямків, однак їх викладають лише в поодиноких українських вишах.
Тому передусім слід кардинально змінити навчальні програми. Залучивши до їх складання представників ІТ-компаній, можна вбити двох зайців: налагодити діалог між формальною освітою та бізнесом і запровадити сучасні підходи у викладанні з урахуванням останніх тенденцій ринку та потреб покоління Z.
Більшість ІТ-компаній, які були активними учасниками нашого діалогу, готові надавати інформацію для перегляду навчальних програм та брати участь у процесі підготовки викладачів вищих навчальних закладів.
Ініціатива №4. Створення стимулів для бізнесу з метою поширення практики ДПП у сфері професійної та професійно-технічної освіти.
Співпраця з бізнесом може дати поштовх розвитку "передвищої" ІТ-освіти.
Професійно-технічна освіта – джерело неоціненних можливостей. Саме ці заклади можуть стати постачальниками на ринок праці молодших ІТ-фахівців, а більш кваліфікованих готуватимуть виші. Такі заклади можуть щорічно випускати дві-три тисячі якісних молодших спеціалістів – кодерів та тестерів.
Однак якщо з одного боку поставити потреби ринку, а з іншого – якість "передвищої" освіти, то матимемо таку статистику: лише для 1,7% працівників ІТ-компаній здобуття освіти закінчилося на рівні коледжу або технікуму.
Ситуацію можна врятувати двома шляхами. По-перше – залучити до модернізації та осучаснення навчальних програм фахівців ІТ-ринку. В Україні є чимало успішних прикладів в інших галузях. По-друге – підвищити якість менеджменту коледжів та закладів "передвищої" освіти.
Ініціатива №5. Звільнення провайдерів неформальної IT-освіти від ПДВ, що підвищить їх конкурентоспроможність і полегшить масштабування.
Нерівні податкові умови із зарубіжними платформами неформальної освіти призводять до низької конкурентоздатності українських закладів.
Маємо виправити цю колізію.
Нині і студент, який робить перші кроки в галузі, і досвідчений працівник, який планує підвищити кваліфікацію в неформальному закладі освіти, постають перед вибором із сотень навчальних програм – онлайн та офлайн. Українські заклади часто програють не через якість освіти, а через вартість навчання, тоді як закордонні провайдери, маючи податкові пільги, більш конкурентні.
Ініціатива №6. Оновлення системи державного фінансування вищої освіти на принципах якісних показників діяльності вишів, співфінансування приватних вишів, портативності фінансування освітніх послуг.
Гроші мають йти за студентом, а студент – за якісною освітою незалежно від того, бажає здобувати її в приватному навчальному закладі чи в державному. Новий підхід до фінансування закладів вищої освіти стимулюватиме університети розвиватися та відповідати на запити ринку праці.
Виші з кращими показниками діяльності отримуватимуть більше грошей та зможуть вкладати їх в розвиток. Це заохотить заклади зберігати свій профіль. Технічні виші будуть зосереджуватися на підтримці та розвитку технічних спеціальностей, оскільки від них залежатимуть показники їх ефективності.
Усі ці кроки – "санітарний мінімум" для посилення системи ІТ-освіти. Заходи, звісно, можна розширювати та конкретизувати. Така робота триватиме.
Після фахових обговорень робоча група затвердить концепцію трансформації системи ІТ-освіти та сформує дорожню карту, за якою профільні міністерства впроваджуватимуть зміни за активною участю бізнесу, ІТ-фахівців та освітян.
