Про ознаки та наслідки фраудаторного правочину вчергове нагадав Касаційний цивільний суд у постанові від 13.05.2022 у справі №370/423/19, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі суди встановили, що на підставі виконавчого напису нотаріуса приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та накладено арешт на все майно боржника у межах загальної суми стягнення (понад 2,8 млн грн.). Водночас інформація про боржника була внесена до Єдиного реєстру боржників відповідно до ст.9 закону «Про виконавче провадження».

У цей період дружина боржника подарувала сину спільне сумісне майно подружжя.

Як зазначив КЦС, приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб’єкти у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що яке належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов’язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у ЄРБ орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов’язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Укладення протягом строку, зазначеного в ч.3 ст.56 Закону, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги 

стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним (чч.3 та 4 ст.9 Закону, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Адже відчуження майна призводить до неможливості виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за договором позики.

Отже, КЦС констатував, що за таких обставин суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог про визнання договорів дарування недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав.