Потрібно інвестувати в регіон, але водночас оберігати його від швидких рішень, які мають короткотермінову вигоду.
Одним із найвищих проявів демократії є збереження природи. Це та цінність, яка показує еволюцію суспільства. Саме зараз велика кількість унікальних природних територій перебуває під загрозою знищення через війну. Складно оцінити, скільки потрібно буде зробити після перемоги, але зараз я хочу поділитися роздумами про те, що означає сталий розвиток територій поруч з природою.
Саме поняття «збереження природи» є досить об'ємним, тому навколо нього і виникає багато маніпуляцій, хоча, по суті, потрібно дати відповідь на два прості питання: які території нашої країни ми залишаємо максимально недоторканими, а які віддалені території дозволяємо освоїти?
Прикладом максимальної недоторканості є парк біля гори Котопаксі, в Еквадорі. Там створені окремі місця, в які не може ступити людська нога, а між окремими локаціями туристам заборонено навіть виходити із транспорту. Усе зроблено для того, щоб зберегти чистоту природи.
Ми стереотипно вважаємо, що такі місця має створювати і захищати держава. Але це не так. До прикладу, Даг Томпкінс, власник компанії The North Face, самотужки викупив великі території в Чилі та інших країнах Південної Америки для того, щоб зберегти їх недоторканність і дати можливість наступним поколінням досліджувати їх у майбутньому.
На противагу повністю недоторканим територіям, гірські віддалені регіони можуть стати місцем зосередження сучасної архітектури. Наприклад, в Доломітових Альпах на висоті 2,275 м розташований експериментальний ресторан AlpiNN і музей, присвячений світлинам гір, Lumen museum. Це сучасні архітектурні будівлі, оточені дикою природою. Також варто згадати що є цілі регіони в Австрії, Швейцарії, Норвегії, де не можна відходити від класичної архітектури, яка була сформована в попередні періоди.
Стратегії різні, і не варто шукати, яка із них краща. Вибір залежить від країни, спільноти та її потреб, але найважливіше — щоб така стратегія була. Карпатський регіон ще не має чіткого позиціонування, та й варіантів багато: недоторканість, контраст сучасної і автентичної архітектури, відродження давніх ремесел, які спонукатимуть розвиток підприємництва.
Але вже зараз ми відслідковуємо дві думки. Перша: регіон має заробляти на туризмі, і для цього потрібно в нього інвестувати. Друга: регіон потрібно оберігати від швидких бездумних рішень, які мають короткотермінову вигоду.
Перш за все, свіжий поштовх до розвитку дає інфраструктура. Одним із проектів, який має розкрити можливості Карпат, є Мале карпатське коло. 380 км нових доріг, хороші під'їздні шляхи та найдовша велодоріжка в Європі. Завдяки цій інфраструктурі у людей з’явилася б можливість побачити чудові, віддалені і чисті від нерозумної забудови місця. Будівництво трьох нових перевалів дало б змогу повноцінно використати рекреаційний потенціал Славського і Боржави, з'єднати скелі Довбуша з Тустанню і курортами Трускавця та Східниці, та створити умови для комфортних і безпечних подорожей Українськими Карпатами.
Ще одним важливим завданням є збереження національних парків. Жодна війна ніколи не враховувала потреби захисту природи. Зараз в Україні зоною бойових дій став природно-заповідний фонд — національні парки, природні і біосферні заповідники. За даними громадської організації UNCG, загалом він охоплює 1 236 366 га, і 44% є наразі недоступними для України. Загальна площа лісів, що опинилася під тимчасовим контролем російських загарбників, становить понад 3 млн га, це приблизно 22% усіх лісових територій України.
Що буде з дикою природою після перемоги? Ми будемо вимушені працювати із наслідками, які матимуть довгостроковий ефект не лише для України. Зараз потрібно берегти і плекати ті місця, які розташовані поза зоною бойових дій. Окрім природи, ми маємо подивитися по-новому на культуру регіонів, яка є тим ціннісним ресурсом, який приваблюватиме людей відкривати ці місця для себе.
Переосмислювати та передавати народні ремесла наступним поколінням — це ще один крок задля збереження нашої ідентичності. Ремесла мають стати самодостатніми та прибутковими для майстрів, адже якщо вони залишатимуться в неприбутковій зоні, то будуть приречені на повільне зникнення.
Шлях відродження давнього обрав бренд Ґушка. Його засновники Олег Луканюк та Дарина Фурманюк захотіли змінити ставлення до ліжникарства та зробити так, щоб люди пишались, що несуть це ремесло крізь роки. У Косівському районі і досі живуть сім'ї, які усе життя займались ткацтвом. Раніше жінки соромились своєї професії і коли у них питали про роботу, то вони тихеньку відповідали: «ну, я тчу». Зараз ставлення змінилось завдяки ліжникам від Ґушки, який є дорогим ексклюзивним продуктом, відомим у світі.
Очевидно, що різні регіони матимуть різні потреби. Потрібно створювати баланс між збереженням природи та потребами людей, які живуть поруч з нею. Будь-які тимчасові та невідкладні завдання мають підкріплюватися планами довгострокового розвитку.
У Львівській області є більше ніж 100 містечок, розташованих за 30 кілометрів від міста. У більшості з них збереглись автентичні помешкання, які можна довести до ладу, зберігши історичну цінність і водночас частково закривши проблему з постійним житлом. Використання вторинного житла — перш за все, екологічно. Ми вчимось відновлювати хати і завдяки цьому робимо наші регіони привабливими з точки зору туризму. Розкриваємо бекграунд, який може будуватися на контрасті старого і нового. Саме ця відмінність між старим і новим дозволяє зберегти візуальну спадкоємність і водночас уникнути плутанини між оригінальним і реставрованим.
Безперечно, перед створенням нової архітектурної споруди, потрібно неодмінно вивчити контекст, зрозуміти роль цього місця в ментальності жителів, проаналізувати, яка функція найбільше, а яка найменше розкривається у конкретній місцині. Проте обережне і вдумливе вписування нової сучасної архітектури підкреслює специфіку старої, робить її видимою і цінною.
Джерело @ НВ
