«Урядовий кур’єр» дізнавався, чи зможе відродження солевидобування в Солотвині забезпечити країну необхідним продуктом.

Із початком війни в Україні виникли перебої з постачанням солі, дефіциту якої співвітчизники не знали, мабуть, із часів Другої світової. Ситуацію спричинило припинення її виробництва на держпідприємстві «Артемсіль», розташованому в зоні бойових дій. Нині воно тимчасово не працює. За цих умов знову заговорили про виробництво солі в селищі Солотвино на Закарпатті, звідки цей стратегічно важливий продукт раніше надходив і на потреби України, і на експорт. Які нині перспективи відродження солевидобування в цьому селищі на Закарпатті, дізнавався кореспондент «Урядового кур’єра».

Сіль у Солотвині, де цей продукт виробляли для споживання століттями, що навіть відобразилося в назві селища, перестали видобувати 2007 року. Підприємство почало згасати в міру того, як дедалі менше уваги приділяла йому  держава. Роками не надходили кошти на технічне переозброєння. Певний внесок у прискорене руйнування гірничих виробок зробили два катастрофічні паводки на межі 2000-х років.

Отже, обсяги солевидобутку неухильно знижувалися. Із колишніх 930 тисяч тонн солі, які щороку видавали на-гора, виробництво поступово зменшилося до 10 тисяч. Зрештою воно зупинилося.

У стані ліквідації і пропозицій

До повного колапсу підприємства довело припинення відкачування води із шахт: вона зусібіч проникала підземними струмками доти, доки повністю їх затопила. Поверхня на тих ділянках, де під землею перебувають заповнені водою гірничі виробки, а також по їхньому периметру осіла і на цьому місці виникли провалля. Як наслідок, частину Солотвина оголосили зоною техногенної катастрофи. Щодо державного підприємства «Солотвинський солерудник» порушено справу про банкрутство (ухвала №907/136/15 від 24 квітня 2015 року). Підприємство нині перебуває у стані ліквідації.

Солерудник ні тепер, ні раніше не був підпорядкований області, і це не давало змоги місцевій владі оперативно вирішувати питання, які виникали. Міністерство аграрної політики, якому воно підпорядковане, крім ліквідаційних, іншими проблемами не займалося. Такої думки додержується Едуард Маляр. Він багато років пропрацював на посаді директора департаменту житлово-комунального господарства, будівництва та інфраструктури облдержадміністрації, а нині очолює управління інфраструктури Закарпатської митниці.

«На потреби, пов’язані із процесом ліквідації, вже витрачено понад 150 мільйонів гривень, — розповідав мій співрозмовник. — На ліквідацію вже витрачено стільки коштів, а результату жодного. Обласна рада повинна звернутися до Кабінету Міністрів, щоб отримати згоду про передачу підприємства на її баланс.

Крім призначення керівників солерудника, міністерство інших дій не робило. Можливо, якщо змінимо власника і місцеві візьмуть об’єкт на свій баланс, розглядатимемо питання про здачу підприємства в концесію. Думаю, це один із шляхів, який дав би змогу реанімувати об’єкт і відновити видобуток солі і для України, і для закордону».

Збудувати нову шахту

Відновити солевидобуток на тих шахтах, які діяли раніше, неможливо. Таку думку висловив директор нинішнього підприємства ДП «Виробнича дирекція Солерудникліквідація» Олександр Поштук. «Треба будувати сучасну шахту, — наголосив він. — І до пластів солі потрібно діставатися, застосовуючи нові технології».

За його словами, старі методи видобування солі тут були пов’язані з підривом породи, що зумовлювало її підмивання й утворення карстів. Це змушувало постійно відкачувати воду. Сучасні технології дають змогу уникати цього: комбайн ріже сіль, передаючи її далі.

Вартість будівництва нової шахти в Солотвині експерти оцінюють у суму близько 2 мільярдів гривень. Її можна спорудити на ділянці землі між старою шахтою №9 і будівлею алергологічної лікарні. Частина цих земель перебуває у приватній власності, інша належить селищній раді. Викуповувати землю треба тільки там, де можна будувати стволи шахти, а також підйомники.

 І реанімувати лікування сіллю

Майже пів століття в Солотвині, у мікрокліматі соляних виробок лікували хворих на легені. Тут діяли республіканська та обласна алергологічні лікарні. До затоплення шахти курс лікування від бронхіальної астми та інших недуг щорічно проходили 5—6 тисяч хворих з усієї України. Підземне відділення Української алергологічної лікарні припинило роботу з вересня 2008 року через небезпечні умови.

Відтоді лікування під землею неможливе. Процес відбувається в умовах штучно створеного мікроклімату, ефективність якого далеко не така висока. Лікування в мікрокліматі соляного пилу можна буде відновити у новозбудованій шахті. Це буде ще одна можлива її спеціалізація, яка відкриває шанси на оздоровлення тисяч людей.

Днями в Солотвині побувала делегація ДП «Артемсіль» на чолі з виконувачем обов’язків директора підприємства Віктором Юріним та представниками профільного міністерства. Розглядаючи перспективи можливого відновлення солевидобування, учасники делегації дали позитивні відгуки.

«Однак їхніх висновків щодо того, як це зробити, ми ще не отримали. Очевидно, їх ще опрацьовують,  — сказав кореспондентові голова Тячівської райдержадміністрації Тимур Аверін, який супроводжував делегацію в поїздці до селища солекопів. Свої оцінки він висловив так: — Ситуація там загалом задовільна, і є перспективи, однак усе потрібно робити в комплексі. Зокрема, слід завершити роботи з ліквідації наявного підприємства і лише потім узятися за створення нового».

Допомагає Євросоюз

Відновленню видобування солі в Солотвині було присвячено міжнародний проєкт Revital І за участі України, Румунії, Словаччини та Угорщини.  Торік у червні в затоплені шахти Солотвина було спущено наноробота, який мав дослідити стан підземель, зібрати дані для подальшого наукового їх аналізу. На реалізацію проєкту передбачено 1,2 мільйона євро, зокрема  968 тисяч надав Євросоюз.

Пильна увага європейських країн пояснюється їхньою зацікавленістю в отриманні солі із Закарпаття. Вона, до речі, одна з найкращих за якістю, вважається чи не найчистішою в Європі. Тож чи не варто зробити все для відновлення видобутку солі — продукту, без котрого, як свідчить попередня історія людства, життя неможливе? Здається, що відповідь на запитання зрозуміла сама по собі.

Насамкінець. Частка чистої солі в солотвинській породі становить 90—95%. Для порівняння: в артемівській солі міститься значна частка гіпсу.

Загалом запаси солі на Закарпатті експерти оцінюють у 349 мільйонів тонн. У самому ж Солотвині під землею містяться поклади солі обсягом 154 мільйони тонн. Цього мало б вистачити на 200 років промислового видобутку.

Джерело @ Урядовий кур'єр