Війна — це біль, страждання, кров, жорстокість. Війна — це героїзм, самопожертва, незламність духу, людяність. Війна — це уроки. Ось що за цей час я зрозумів особисто для себе.

Інституції більше не працюють

Система інституцій дала збій. Ми на власні очі побачили, чого насправді варті Червоний Хрест, ООН, НАТО — і так до місцевих адміністрацій. Українці за всі ці довгі останні місяці довели, що можуть працювати на результат без жодних формальних структур. Волонтери та бізнесмени за допомогою багатьох приватних ініціатив вирішують куди швидше та ефективніше чимало проблем і задач. Подекуди свідомо уникаючи формалізації. Єдине, що всіх об'єднує, — цінності та мета, навколо яких гуртується окрема команда чи спільнота.

Ще деякий час старі інституції існуватимуть. Частина з них трансформується та перейде у нову реальність. Інші поступово зникнуть. Можливо, настав час почути Каху Бендукідзе і скасувати більшість інституцій? Випередити цю тенденцію та дати українському суспільству можливість наново сформувати те, що йому потрібно. З тією організаційною структурою та бізнес-процесами, які справді необхідні.

Стійкість системи — у децентралізації та різноманітті

Українська енергетична система, загалом побудована в часи СРСР, внаслідок війни опинилася у глибокій кризі. Бо має достобіса великих вразливих вузлів.

Ймовірно, її можна відновити. Але краще вже зараз починати думати над тим, як вибудувати нову. З різними джерелами — від атомної енергії до біопалива, з глибокою децентралізацією, щоб кожен будинок або підприємство були частиною єдиної системи й одночасно могли функціонувати самостійно. Сонячні панелі та вітрогенератори мають стати неодмінним елементом краєвиду. А про те, що таке енергоефективність, дітям варто розповідати ще у початковій школі.

Бути тут і зараз

Ковід показав нам: можна ефективно працювати онлайн, головне — встигати на відеодзвінки. Війна перекреслила цей досвід. Виграє та краще адаптується той, хто цілодобово на місці й ухвалює рішення тут і зараз.

Так, Україна не надто розвинена з точки зору культури бізнесу. З об'єктивних причин. Європейський або американський досвід корпоративного управління у нас не працює. Але саме тому, саме завдяки цій «нерозвиненості» за 10‑15 років ми побачимо принципово новий бізнес-ландшафт. Попереду будуть ті бізнеси, де власник, співзасновник або акціонер власноруч тримає штурвал на капітанському мостику — на посаді СЕО. Бо лише так можна ухвалювати максимально швидко найболючіші рішення, не озираючись на когось ще. І саме тому найважливіший останній, четвертий урок.

Наступні 10‑15 років маємо шанс створити десятки й сотні персональних лідерських історій успіху. Саме персональних. Це в нашій ДНК: історія України виткана з персональних лідерських кейсів. Тому це і є майбутнє нашого бізнесу.

У результаті війни ми остаточно полишимо у минулому відчуття власної меншовартості — чи то по відношенню до Росії, чи то до Заходу. Бо ми перемогли. Бо перед нашими очима приклади українських лідерів. За відчуттям власної гідності прийде соціальна, політична й економічна імпортонезалежність. Економічна — найважливіша. В окремих секторах ми побачимо українські Intel, Microsoft та Google.

Це і є справжня нагорода у війні. Запорука нашого прогресу у наступному етапі зростання, в новому економічному циклі й у світі попереду.

Гліб Загорій, власник фармацевтичної компанії “Дарниця”

Джерело @ НВ Бізнес