17 червня 2018 року набув чинності новий Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон). Закон України «Про господарські товариства», яким раніше керувались ТОВ і ТДВ у своїй діяльності, втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

У Пояснювальній записці до проекту Закону народні обранці поставили перед собою напрочуд наполеонівську мету: «Вдосконалення регулювання відносин, які пов’язані зі створенням, діяльністю та припиненням товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Усунення значних вад, які існують у чинному законодавстві, та приведення його у відповідність із нормами та концептуальними підходами, характерними для законодавчих актів Європейського Союзу та країн-членів ЄС. Прийняття окремого комплексного закону про товариства з обмеженою відповідальністю та споріднені з ними товариства з додатковою відповідальністю стане логічним продовженням шляху розвитку українського законодавства, закладеного прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства», надасть можливість врегулювати відповідні відносини з належним ступенем деталізації, забезпечити необхідну гнучкість регулювання, усунути існуючі в діючих актах дублювання та розбіжності, дозволить значно покращити інвестиційний клімат та умови здійснення підприємницької діяльності».

Чим саме обернеться новий Закон для бізнесу в Україні? Які нововведення він містить? Які саме відносини деталізує? Що ж таки не вдалось врегулювати? Варто розібратися...

Права та обов’язки учасників товариства

Учасникам товариства, їх якісному складу (громадянство, резиденство, вік тощо) законодавці вирішили не приділяти увагу, але поряд з цим зняли обмеження щодо кількісного складу учасників. Відтепер кількість учасників товариства не обмежується Законом.

Новелою Закону стало звуження кола обов’язків учасників товариства. У відповідності до ст. 6 Закону учасники товариства зобов’язані дотримуватись статуту та виконувати рішення загальних зборів учасників товариства, при цьому вони можуть мати обов’язки, встановлені законом та статутом товариства.

Водночас, ст. 117 Цивільного кодексу України встановлює обов’язок учасника товариства щодо виконання своїх зобов'язань перед товариством, у тому числі тих, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади у розмірі, в порядку та засобами, передбаченими установчим документом, та не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Відразу зрозуміло, що мета вдосконалення норм чинного законодавства в цьому розрізі парламентарями не досягнута, розбіжності у нормативно-правових актах не усунені, а звуження зобов’язань учасників товариства можуть призвести до зловживань з боку недобросовісних учасників. Як показує судова практика, відсутність на законодавчому або установчому рівні фіксації збалансованих прав та обов’язків унеможливлює захист прав учасників і товариства загалом від бездіяльності недобросовісних учасників, що в результаті призводить до корпоративних конфліктів та блокування діяльності товариства.

Також Автори Закону віднесли участь в управлінні товариством, участь у загальних зборах, обговорення та голосування питань порядку денного до прав учасників. Хоча логічнішим було б віднести це до обов’язків учасника, одночасно убезпечивши товариство від зловживань учасниками своїми «правами» на «не участь» в управлінні товариством.

Створення товариства

Ще однією новелою Закону стало закріплення можливості укладення договору про створення товариства, в якому у разі необхідності визначаються взаємовідносини між кількома особами щодо створення товариства, який укладається в письмовій формі. Договір про створення товариства може встановлювати порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про створення товариства діє до дня державної реєстрації товариства, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

Установчий документ

Законом зменшено вимоги до змісту статуту та визначено лише 3 пункти, які обов’язково мають бути у статуті: повне та скорочене (за наявності) найменування товариства; органи управління товариством, їхня компетенція, порядок прийняття ними рішень; порядок вступу до товариства та виходу з нього. Неврегульованість на законодавчому рівні важливих аспектів корпоративних відносин може призвести до виникнення спорів та унеможливлення діяльності товариства.

Крім того, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону передбачено внесення змін до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в частині державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи складу учасників ТОВ. Станом на сьогодні, такі зміни до вказаного закону внесені.

Колізій таки не уникнути

У Законі закладено низку колізійних норм, які також матимуть негативний ефект. Зокрема, ст. 7 Закону встановлена можливість укладення корпоративного договору та визначені умови недійсності такого договору. Ч. 6 згаданої статті визначено, що договір, укладений стороною корпоративного договору на порушення такого корпоративного договору, є нікчемним, якщо інша сторона за договором знала або мала знати про таке порушення. Як відомо, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Однак у випадку вищезазначеної статті умови нікчемності правочину встановлені не чітко, що не дає змоги однозначно визначити деякі питання. Хто, кому та яким чином доводитиме, чи знала інша сторона за договором про порушення умов корпоративного договору? Чи мала вона про це знати? В який саме момент і ким договір буде визнаний таким, що «укладений на порушення корпоративного договору? Очевидно, що така правова невизначеність в майбутньому може призвести до корпоративних конфліктів та судових спорів.

Інша колізія, введена ст. 8 Закону, якою передбачена довіреність, що видається з метою виконання або забезпечення виконання зобов’язань учасників як сторін корпоративного договору, так звана безвідклична довіреність. Правова природа цієї безвідкличної довіреності суперечить положенням Цивільного кодексу України як у частині інституту представництва за довіреністю (в тому числі припинення представництва за довіреністю), так і в частині забезпечення виконання зобов’язань.

Включити/виключити

Ще одним «яскравим нововведенням» Закону є положення ч. 2 ст. 23 Закону, яке передбачає можливість виключення зі складу товариства померлого учасника-фізичну особу або припиненого учасника-юридичну особу. На перевагу цьому,  цивільна правоздатність фізичної особи, відповідно до ч. 4 ст. 25 Цивільного кодексу, припиняється у момент її смерті, а цивільна правоздатність юридичної особи, відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу, припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Таким чином, зі смертю фізичної/припиненням юридичної особи припиняється її статус як учасника товариства, а тому говорити про виключення померлого/припиненого учасника юридично некоректно.

До того ж, Закон не містить ні порядку виключення, ні підстав для такого виключення, ні згадки про виключну компетенцію загальних зборів у питанні виключення учасника з товариства, ні вимоги щодо кворуму, необхідного для правомочності загальних зборів, ні вимоги до порядку прийняття рішення з питання виключення учасника. Проте існують процедури заочного голосування та підписання протоколу одноосібно головою загальних зборів. За таких обставин та у разі відсутності чіткого врегулювання в установчих документах питання виключення учасників останнім може загрожувати протиправне позбавлення права участі у товаристві.

Що стосується спадкування/правонаступництва частки померлого/припиненого учасника товариства, то за Законом частка переходить до спадкоємця/правонаступника без згоди інших учасників товариства. За Законом України «Про господарські товариства» спадкоємці/правонаступники мали лише переважне право вступу до товариства.

А як же вихід?

Законом встановлено конкретний алгоритм виходу учасника з товариства, який володіє часткою у статутному капіталі менше 50% без згоди інших учасників товариства. Однак, на вихід учасника, частка якого у статутному капіталі становить 50 і більше відсотків необхідна буде згода всіх інших учасників. Якщо розглядати цю норму у розрізі ефективності забезпечення прав та інтересів міноритарних учасників товариства, то вона викликає певні сумніви, адже у випадку не надання згоди на вихід учасника з часткою 50% і більше, останній може заблокувати діяльність компанії або виключити зі складу товариства учасників, які не надали згоди на вихід. Час та практика покаже чи закладена норма виправдає мету законодавця.

Статутний капітал та виплата дивідендів

Питання, які стосуються формування статутного капіталу товариства, його збільшення чи зменшення зазнали змін у новому Законі. Так, зменшено строк внесення вкладу до статутного капіталу учасниками з одного року до 6 місяців після державної реєстрації товариства. Збільшення статутного капіталу може розглядатись у двох розрізах:

1. збільшення статутного капіталу без додаткових вкладів;

2.  збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів.

Окрім цього, встановлено строк набрання чинності рішення товариства про зменшення статутного капіталу та необхідні вимоги до такої процедури.

Ст. 27 Закону встановлено обмеження щодо виплати дивідендів у таких випадках:

1. товариство не здійснило розрахунків з учасниками товариства у зв’язку із припиненням їх участі у товаристві або з правонаступниками учасників товариства відповідно до цього Закону;

2. майна товариства недостатньо для задоволення вимог кредиторів за зобов’язаннями, строк виконання яких настав, або буде недостатньо внаслідок прийняття рішення про виплату дивідендів чи здійснення виплати.

Статутом товариства можуть бути передбачені додаткові умови, за яких виплата дивідендів не виплачуватиметься чи за яких загальні збори не зможуть прийняти рішення про виплату дивідендів.

Інші нововведення

Крім вищезгаданих змін, Закон містить ряд нововведень, які стосуються: значних правочинів та правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість; органів управління товариством; змін у прийнятті рішень товариством; визначення поняття «посадова особа товариства»; переліку документів, які підлягають зберіганню тощо.

Підсумовуючи, Закон більш детально регулює відносини між учасниками товариства, відносини з кредиторами та доповнений новими нормами, які раніше не застосовувались, однак, в ньому присутні прогалини та невідповідності.

Про ефективність нового Закону ще рано судити, але будемо сподіватись, що правова невизначеність змусить учасників товариств прискіпливо підходити до розробки установчих документів, оскільки саме вони стануть єдиною запорукою стабільної господарської діяльності товариства.

 

Валентина Непійпова

юрист, уповноважений представник ОООРЗ