Перетворити Україну з відсталої в процвітаючу країну можуть тільки прямі іноземні інвестиції (ПІІ).
Це зрозуміло всім. Тому що, це:
- нові технології, яких в нас немає (кращого варіанту, ніж брати участь в процесі створення інноваційних продуктів та вчитися створювати свої, немає);
- робоче місце (плюс гідна заробітна плата);
- новий висококультурний робочий клас (активний український споживач);
- наповнення бюджету;
- експортний потенціал і т.п.
Сподіваюсь, це зрозуміло, навіть, українському державному управлінцю. Як зрозуміло і те, що це розуміємо не тільки ми, це розуміє весь світ. Саме тому за інвестора йде шалена боротьба. Хто переміг, той зробив свою країну багатшою!
Нова українська влада теж врешті-решт зрозуміла, що за інвестора треба боротися, і що інвестиційна політика – це найкоротший та найефективніший шлях до успіху України.
Не може не радувати позиція президента, який публічно заявляє, що Україна повинна бути індустріальною державою, і ми починаємо дуже потужну боротьбу за інвестора. Тим більше, що ряд високопосадовців теж декларують про необхідність створення умов для інвестицій.
Відчуваєте різницю?
Коли колишньому прем’єр-міністру Гройсману, говорили, що пріоритетом для України повинно стати розміщення високотехнологічних виробництв, він просто уникав цих питань, аби не дай боже цього не почув МВФ, бо не надасть позику, без якої уряд не залатає бюджетні діри. А колишній президент Петро Порошенко просто не чув і не бачив тих, хто вносить подібні пропозиції. Звичайно ж дипломатично, і Захід не роздратує, і «своїх» не образить. Звуки є звуки й нічого більше. Не на всі ж звуки звертати увагу?
Відчуваєте зміни? Нинішня влада не просто говорить, але вже дещо й зробила, чи то намагається зробити. До прикладу, прийнято Закон України «Про державну підтримку інвестиційних проєктів із значними інвестиціями в Україні» – «так звані «інвестиційні няні», закони про внесення змін до Податкового та Митного кодексів щодо особливостей оподаткування суб’єктів господарювання, які реалізують інвестиційні проєкти зі значними інвестиціями. У Верховній Раді зареєстровано та опрацьовуються кілька законопроєктів щодо стимулювання діяльності індустріальних парків.
Це викликало такий ентузіазм у прихильників стимулюючої інвестиційної політики, що один з моїх соратників, хай із сарказмом, але написав статтю з оптимістичною назвою «Лед тронулся, господа присяжные заседатели!».
Якщо автор мав на увазі, що влада не боїться говорити про необхідність залучення ПІІ, то можливо «лед тронулся». Але, з моєї точки зору, в даній ситуації для оцінки актуального стану інвестиційної політики в державі за образність все ж краще підійде фраза не Ільфа і Петрова, а Грибоєдова з його «хождением по мукам».
Чому «хождение по мукам»? Тому що, коли закінчиться процес приймання всіх законів, і ми гордо заявимо інвестору «Welcomе to Ukraine!», розпочнеться найцікавіше.
Давайте ми спробуємо стати на місце інвестора. Уявімо, компанія Mercedes-Benz або концерн Philips хоче розширити географію виробництва та побудувати новий завод. Керівництво поставило завдання – вивчити ринки. І ось юрист Philips починає вивчати законодавство України, до прикладу закон про «інвестиційні няні». Як ви думаєте, до якої статті він дочитає…?
В чому повинен переконувати Philips українську владу, щоб отримати «інвестиційний пропуск»? В тому що компанія цивілізовано та в рамках правового поля буде вести бізнес?! Що не буде давати «відкати» нашій владі? Що не буде давати хабар митнику при ввезенні комплектуючих і вивозі готової продукції? Що не буде давати хабар голові територіальної громади, щоб той дешевше продав або надав в оренду землю? Що не «занесе» в міністерства, аби переконати в своїх намірах інвестувати?
Інвестор не приповзе на колінах до нашої країни. А як завжди з гордо піднятою головою розмістить свій капітал в країні, де ВЛАДА розуміє: «що таке ІНВЕСТИЦІЯ» і «хто такий ІНВЕСТОР».
Або інший сценарій. Високоповажна делегація компанії Mercedes-Benz приїжджає, скажімо, на Закарпаття чи Сумщину, щоб вивчити можливості розміщення свого виробництва. Їм все підходить, залишилось тільки визначитися з умовами. А ми кажемо: «Ні-ні, шановні! Нам треба припинити перемовини. Це дуже добре, що вам підходить локація, але для того, щоб отримати умови, вам потрібно їхати в Київ, і там в Кабінеті Міністрів все вирішать. Вам навіть «інвестняню» виділять!!!». Ви можете собі уявити, як менеджмент Mercedes-Benz пакуватиме валізи і помчить до столиці…?
Припустімо, що голова ради директорів все таки поїде до Києва. Впевнений, він там до першого кабінету, тому що «мову» цю не розуміє. Не українську, звичайно, ми вже розмовляємо англійською, і за нагоди, говоримо німецькою. Я про МОВУ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ і про МОВУ АЛГОРИТМІВ залучення інвестицій.
Потрібно зрозуміти, вибивати преференції в Кабмін, інвестор не поїде. Мені б дуже хотілося, що б ті, хто приймають закони, моделюючи ситуацію, також стали на місце інвестора, і зрозуміли, що для останнього на Україні світ клином не зійшовся, перед ним – цілий глобус. Для чого інвестору прикладати надзусилля, якщо в Угорщині, Словаччині, Польщі, Румунії, Туреччині, Сербії, Хорватії, та навіть Молдові, закони прописані так, що тільки приходь, реєструйся, отримуй преференції та працюй.
Досить змоделювати процес входження інвестора в Україну, щоб зрозуміти: попри політичну волю Президента, в Кабінеті Міністрів і Верховній Раді повинні бути такі люди, які розуміють, що інвестиції розміщують інвестори там, де «ВИГІДНО І ПРОСТО». Натомість ми чомусь так формулюємо закони, що ускладнюємо можливість входу таких інвестицій, через створення ряд пересторог, умов, критеріїв, додаткових порядків, методик, процедур, правил і т.п. В процесі створення прозорих та чітких законодавчих правил для інвесторів, ми так і не навчилися мистецтву моделювати, порівнювати умови та алгоритми залучення інвестицій з країнами конкурентами, прораховувати вигоди, як для інвестора, так і для держави.
Виявляється політичної волі не достатньо, якщо немає технології залучення інвестицій. Під технологіями треба розуміти і якість законів ‒ зрозумілих, простих, конкурентоздатних; і алгоритмів роботи з інвестором, які дозволять інвесткомпаніям оцінити всі наші переваги. Оптимальним є алгоритм залучення інвестицій за п’ять кроків, від рішення інвестора до реалізації інвестиційного проєкту.
Допоки в цих двох факторах – політична воля і технологія роботи, переваг немає, не буде і очікуваного результату.
Я не стверджую, що в системі координат, яку сьогодні створено, не прийде жодний інвестор. Все ж акцентую на необхідності розміщення інноваційних виробництв. Це будуть високі технології Mercedes-Benz, Philips, TESLA, Falcom, чи просто в’язання джгутів? Виробництво електрокабельної продукції – теж не погано, але мова йде про те, як високо підняти планку для майбутнього України. Ось в чому питання!
Працювати є над чим. Перший крок зроблено. Будемо сподіватися, що якість законів, алгоритми розміщення інвестицій, децентралізація, регіоналізація будуть враховані, і тоді переконаний, інвестор повз Україну не пройде, і ми крок за кроком будемо наздоганяти світ.
Володимир Панов,
Голова Федерації роботодавців Закарпаття
Автор книги «Перший інвестор»
За матеріалами: Бізнес Закарпаття
